ДВІСТІ СЬОМИЙ СНІП РУБАЇВ
341
Лелека нас
приніс. Хто ж віднесе?
Чи раді ті,
кому лишили ми усе?
Та не журись.
То не гірка провина,
Що мудрий
чоловік в степу овець пасе.
342
Не маю спокою:
живу, як ватра я, –
В моїй душі
завжди весна буя.
Де свічка
згасне і в чиїй руці, –
Не відає цього
душа моя.
Немає коментарів:
Дописати коментар