Володимир Гончаренко ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир Гончаренко
ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ СНІП РУБАЇВ

6

Бог  указав, як щастя сіять всюди,

За ним швиденько поспішили люди,

Щоб підлість подолать і недовіру,

Та знову зрадили срібляники-Іуди

7

Ти очі нам, святий, очистив  від облуди

І сміливо  пішли тим шляхом добрі люди.

Та знову Сатана обсів з усіх боків

І знову розп’яли тебе кати-приблуди.

8

Ти небеса відкрив. Послав на землю рай.

Сказав: „Добро творіть і розцвіте ваш край”.

Та легко відреклись від тебе твої учні

Для Сатани пішли збирати урожай.

Володимир Гончаренко ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ ПЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир Гончаренко
ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ ПЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

335

Якщо посієш квіти край дороги,

Дивись, чужі щоб не стоптали ноги.

Бо вже давно серед людей ведеться,

Де сіють добре, там живуть тривоги.

336

Що там за мною залишилось, знаю.

Нові стежки в майбутнє прокладаю.

Для праці кожну мить свою готую,

А ліні й розкоші ніяк не потураю.

 

Володимир Гончаренко ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир Гончаренко
ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ СНІП РУБАЇВ

333

Чи той багатшим став, що про кишеню дбав?

Що правди шлях безвір'ям оскверняв?

Хто все життя душив людей безчесно,

Чи щастя більше він в своїм кориті мав?

334

Тополі стомлено шляхами в світ мандрують,

Про спокій праведний немовби і не чують.

Круті дороги іноді долають,

Та що крім вітру в полі вони мають?

Володимир Гончаренко ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир Гончаренко
ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ СНІП РУБАЇВ

331

Де ті сліди, що я малим лишав,

В пилюці шляху, в різнобарв'ї трав?

Не помічаємо, як час несхибно плине:

Чи ж злодій до кишені все убгав?

332

У кожного своя є правда за душею.

Чи так і пройдемо ми все життя із нею?

Щось на дорозі довгій розтрясем,

Та правда житиме з безхитрістю своєю.

 

Володимир Гончаренко ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир Гончаренко
ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ СНІП РУБАЇВ

 329

Побачивши калину у ярузі,

Подумав: „Мабуть, відреклися друзі”.

За що – не знать, та прикрістю було б,

Коли за правду пропадає в тузі.

330

Єдна людей кохання таїна:

За це душа померла не одна.

Слова є прикрі, є змілілі душі;

Остерігайся їх гнилого дна.

Володимир Гончаренко ДВІСТІ ДВАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир Гончаренко
ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ СНІП РУБАЇВ

327

Лакеї й зрадники запродали людей,

Їх волю й правду, й чистоту ідей.

Хто чесно жив – тому в’язниці й грати,

Бо підлий лиш навчивсь від інших брати.

328

Різноголосся сповнює гаї,

В поета кожного є розміри свої:

Хто у сонет, а хто в роман у віршах, –

А я спресовую думки у рубаї.