ДВІСТІ ВІСІМНАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ
363
Гори зоря,
тобі ще падать рано,
Ще не лягала
спать моя кохана.
Волошки сині в
небесах розквітли.
Радіймо, що
життя на цій землі нам дано.
364
Чому б тобі не
стать ранковою росою?
Чому б тобі не
буть весни красою?
Чому б не
звеселять усю земну принаду
З струмком
дзвінким між верб і осокою?
Немає коментарів:
Дописати коментар