Володимир Гончаренко з книги "З любов"ю до людей"
ПІСНЯ ПРО МАТЕРИНСТВО
Я до рідних країв пробиваюсь щодня
Увісні, наяву, пробудившися зрання.
Пам’ятаю я дні, як збиралась рідня
І в
матусі вели гостювання.
Ті хвилини були найсолодші в житті,
Ніби ми прибували до божого раю.
І згадавши крізь роки ті дні золоті
Своє
серце я в спогадах краю.
Все проходить, немовби в казковому сні.
Та рокам тих хвилин не здолати.
Тут лунали колись колискові пісні,
Які в тузі співала нам мати.
Сльози кануть, матусю, в життєву ріку.
Тут було і кохання, робота і втома.
Все ти рідна пройшла на своєму віку.
Нас на спризьбі чекаючи вдома.
Душу вашу проймав нездолаючий жах.
Мамо! Мамо! Були тут і холод, і голод,
Де й собак не побачиш в спустілих дворах.
На поличках в коморі скрізь голо.
Що сьогодні дасте дітворі на обід?
Тремтите ви за діток маленьких.
Вже причопав до хати старенький наш дід,
Дітвора позбігалась до неньки.
Дід, мудруючи, в казку все це передасть.
Погодуїте нас ви журбою,
Злидні, голод і різну життєву напасть,
Все змогли подолать ми з тобою?
Нас вела ти у світ до людей, до добра.
Наполегливо йшли ми тим шляхом тернистим,
І в історії нашій прославить пора,
Мамо рідна, твій шлях променистий.
Ми щасливі від того, що ти у нас є,
І пам’яттю душу зігрієм,
Згадавши дзвінке материнство твоє,
В віках ми твій образ уславить зумієм.
