Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ СІМНАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ  СІМНАДЦЯТИЙ СНІП  РУБАЇВ

Спішу робить, але чи зможу встигнуть?

Чи можна через себе переплигнуть?

Яка енергія, а скільки планів ще!

Квітує сад душі, а чи плоди достигнуть?

378

Де мати – батько? Їх прах таїть могила.

На світ найкращого нам повернуть несила.

В душі чим живемо, все помирає з нами:

Вже квітка вмерла та, що ти тримаєш, мила.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ШІСНАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ ШІСНАДЦЯТИЙ СНІП  РУБАЇВ

375

В чім завинив Христос, що люди розп'яли,

І кров його із чаш, немов вино, пили?

Сьогодні про Христа лишилися легенди.

Але як жив Христос, Іуди теж жили.

376

Не бий мене, життя, так боляче у п'яти,

Устигнеш ще мені ти голову відтяти.

Час – кінь баский, спішить по небосхилу,

           А правди шукачів троянди ждуть і грати.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ПЯТНАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ ПЯТНАДЦЯТИЙ СНІП  РУБАЇВ

373

Я не згорю, бо в праці я живу.

А праця з кожним днем дає снагу нову

Для поруху душі. Душа, чому ж ти стогнеш,

Коли безжалісно ногами мну траву?

374

Є гарний чоловік, а є чортяка злий,

Що править генія на той копил сухий.

Зла хоч і мало, та все воно поганить,

Як мед поганить дьогтю грам малий.

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ СНІП  РУБАЇВ

371

То цвіт рожевих губ глибин душі сягне,

То знов терзать почнеш, немов тиран мене.

То велич доброти, то гіркота обману

По серця ніжному, мов бритвою черкне.

372

Невже зима така холодна, як і ти?

Де полум'я у світі цім знайти,

Щоб запалить тих почуттів вогні,

Які у твоє серце зможуть перейти?

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ТРИНАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ ТРИНАДЦЯТИЙ СНІП  РУБАЇВ

369

Ніжніш троянд коханої уста.

Ніжніш конвалії душа її проста.

Я серцем лину до твого кохання –

На стежці ніжності та вірність пророста.

370

Мов горобці є люди, так набриднуть,

Що справи всі нараз нам остогиднуть.

Що навіть квіти в їх руках зів’януть,

Й сором’язливі щічки зразу збліднуть.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ДВАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ ДВАДЦЯТИЙ СНІП  РУБАЇВ

367

Ти захисту у жінки не шукай,

Бо той же буде нерозумним край,

Де на вибагливість жінок здаються,

Зібрать забувши вчасно урожай.

368

Отрима всяк свого добра частину:

Хто сухаря, а хто пухку хлібину.

Усяк відріже скибку по собі:

Хтось долю гарну, хтось – лиш половину.

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ДЕВЯТНАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ ДЕВЯТНАДЦЯТИЙ СНІП  РУБАЇВ

365

Раніше думав, що життя це з меду,

Що ждуть нас почесті і слава попереду.

А вийшов з хати: ями й крутизна,

Та ще й слизька дорога з ожеледу.

366

Усе живе у променях кохання,

І навіть праця зрання до смеркання.

Усе живе, щоб свій продовжить шлях:

Безслідно зникнути ніхто нема бажання.

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ВІСІМНАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ ВІСІМНАДЦЯТИЙ СНІП  РУБАЇВ

363

Гори зоря, тобі ще падать рано,

Ще не лягала спать моя кохана.

Волошки сині в небесах розквітли.

Радіймо, що життя на цій землі нам дано.

364

Чому б тобі не стать ранковою росою?

Чому б тобі не буть весни красою?

Чому б не звеселять усю земну принаду

З струмком дзвінким між верб і осокою?

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ СІМНАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ СІМНАДЦЯТИЙ СНІП  РУБАЇВ

361

Загинули й боги безсмертні

У дивнім часу коловерті.

Упали ідоли століть.

Лиш правда непідвласна смерті.

362

Серед тополь струнких знайшов принаду,

Коли у золоті дзвінкому листопаду

Побачив їх, як діток чарівних,

Що йдуть дорогою до Бога на пораду.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ШІСНАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ ШІСНАДЦЯТИЙ СНІП  РУБАЇВ

359

Кохав, і світ здавався чистим, як алмаз.

Кохання зникло й раптом світ загас.

Та як не дивно, час холодить душу,

А от Вітчизна серце гріє нам всякчас.

360

Сніги на душу упадуть зарання,

Якщо ти не відчув жаги кохання.

І серце в тебе стане, ніби лід,

Якщо надія втрачена остання.

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ПЯТНАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ ПЯТНАДЦЯТИЙ СНІП  РУБАЇВ

357

Мудрець ніколи правди не вбиває.

Він на добро людину наставляє.

Чабан не буде знищувать отару:

За кожну він вівцю і за ягня страждає.

358

Як візьмеш меч ти серцем правди в руки:

За приклад матимуть сучасники і внуки.

Не срібло–злото, а душі непорочні

Дарують правду нам, самі йдучи на муки.

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ СНІП  РУБАЇВ

355

Один, як сонце, інший, як зоря.

Одному – поле, іншому – моря.

Та де не ходимо, що не шукаєм,

Усякий на землі святій згоря.

356

Не гріх, що маєм міх, гріх голови не мати.

Не гріх карать вину, гріх правду покарати.

Ти праведно живи, хай деспоти тиранять,

         На те вони й кати, щоб мудрість умертвляти.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ТРИНАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ ТРИНАДЦЯТИЙ СНІП  РУБАЇВ

353

Що не роби, а це життя пройде

І нас в незвідані краї всіх проведе.

Відтак збирай пожитки у дорогу:

Впадем, незнаючи, коли і де.

354

Життєву книгу з безліч сторінок

Ти не замкнеш, як хату на замок,

Один, як лід, а інший, як вогонь;

Усяк горта ту книгу певний строк.

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ДВАНАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ ДВАНАДЦЯТИЙ СНІП  РУБАЇВ

351

Хтось в світ приходить, інший залишає.

Та людській доброті кінця немає.

От тільки хто нічого не створив,

Тих забуття, як прірва, поглинає.

352

Ми досягли в своїм житті чимало,

Щоб хліб, як сонце, чесні люди мали.

Та як загоїти людські жалі і смутки,

Цієї мудрості ми так і не пізнали.

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ОДИНАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ ОДИНАДЦЯТИЙ СНІП  РУБАЇВ

349

О, гори! – Таїни одвічні сторожі.

Ви стоїте віки на зоряній межі.

Скажіть: «Хто зрікся матері, того карають сни

І обвивають серце крижані вужі?»

350

Хто скаже правду, чи одвічні ми?

Чи ми із Всесвіту, чи з райської тюрми,

Де Бог утримував там Єву і Адама?

Чи від бджолиних сот і від хурми?

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ДЕСЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ ДЕСЯТИЙ СНІП  РУБАЇВ

347

Закутий в камінь тихо берег спить.

В ланцюг закутий мусить також жить.

По кому музика, чи ж він її почує, –

Чи всі жалі він звіда хоч на мить?

348

Відміряєм шляхи: хто рівні, хто криві.

Хто йде відкритими, а хто шука нові.

А для ледачого: йому шляхів не треба,

Він перележить якось і в траві.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ДЕВЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ ДЕВЯТИЙ СНІП  РУБАЇВ

345

Чи ж мало нам титанами дано?

Всього ж не вхопимо для себе все одно.

Нащо жага людська? Нащо їм так багато?

Та вічний плин життя не згасить і вино.

346

Злоба століть у нас ще не пройшла,

На добрих справ життя вона, як тінь лягла.

До щастя йдем, а люди – не взірець.

Чи ж мало геніїв уже земля дала?

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ВОСЬМИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ  ВОСЬМИЙ  СНІП РУБАЇВ

343

Життя і є двигун людських щедрот одвічний,

В таємних силах й почуттях магічний.

Лише одних думок скінчаться горизонти.

Вже інший геній нам зроста непересічний.

344

День звеселя людей, а ніч спиняє біг.

Вдень ми працюємо, що вже й не чуєм ніг.

Ніч клянемо, а нам від неї сили.

День любимо, а скільки в нім доріг?!

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ СЬОМИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ  СЬОМИЙ  СНІП РУБАЇВ
 

341

Лелека нас приніс. Хто ж віднесе?

Чи раді ті,  кому лишили ми усе?

Та не журись. То не гірка провина,

Що мудрий чоловік в степу овець пасе.

342

Не маю спокою: живу, як ватра я, –

В моїй душі завжди весна буя.

Де свічка згасне і в чиїй руці, –

Не відає цього душа моя.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ШОСТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ  ШОСТИЙ  СНІП РУБАЇВ
 

339

Твойого погляду й ланіт невідворотні чари

Мене підносять аж над сині хмари.

Твойого голосу сріблясте джерело:

Я жду від нього милостині й кари.

340

Хто не зіва, тому везе в житті,

Тому і в рай відкриті всі путі.

А ми проґавили шматків лакейських безліч,

Ось нам тому і почесті не ті.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ПЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ  ПЯТИЙ  СНІП РУБАЇВ

337

Можливо, серце стомлене й пусте,

Колись крізь брук трояндою зросте.

Чи ж губи милої потягнуться торкнутись? –

Для мене це питання не просте.

338

Життя – це вимір нашого шляху.

Говорять: „Тут усе, як на духу:

Де кривизна, де прямо й чесно йшов,

Служив де правді, де служив гріху”.

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ЧЕТВЕРТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ  ЧЕТВЕРТИЙ  СНІП РУБАЇВ

335

Якщо посієш квіти край дороги,

Дивись, чужі щоб не стоптали ноги.

Бо вже давно серед людей ведеться,

Де сіють добре, там живуть тривоги.

336

Що там за мною залишилось, знаю.

Нові стежки в майбутнє прокладаю.

Для праці кожну мить свою готую,

А ліні й розкоші ніяк не потураю.

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ТРЕТІЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ  ТРЕТІЙ  СНІП РУБАЇВ

333

Чи той багатшим став, що про кишеню дбав?

Що правди шлях безвір'ям оскверняв?

Хто все життя душив людей безчесно,

Чи щастя більше він в своїм кориті мав?

334

Тополі стомлено шляхами в світ мандрують,

Про спокій праведний немовби і не чують.

Круті дороги іноді долають,

Та що крім вітру в полі вони мають?

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ДРУГИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ  ДРУГИЙ  СНІП РУБАЇВ

331

Де ті сліди, що я малим лишав,

В пилюці шляху, в різнобарв'ї трав?

Не помічаємо, як час несхибно плине:

Чи ж злодій до кишені все убгав?

332

У кожного своя є правда за душею.

Чи так і пройдемо ми все життя із нею?

Щось на дорозі довгій розтрясем,

Та правда житиме з безхитрістю своєю.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ПЕРШИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ  ПЕРШИЙ  СНІП РУБАЇВ

329

Побачивши калину у ярузі,

Подумав: „Мабуть, відреклися друзі”.

За що – не знать, та прикрістю було б,

Коли за правду пропадає в тузі.

330

Єдна людей кохання таїна:

За це душа померла не одна.

Слова є прикрі, є змілілі душі;

Остерігайся їх гнилого дна.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВОХСОТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВОХСОТИЙ  СНІП РУБАЇВ

327

Лакеї й зрадники запродали людей,

Їх волю й правду, й чистоту ідей.

Хто чесно жив – тому в’язниці й грати,

Бо підлий лиш навчивсь від інших брати.

328

Різноголосся сповнює гаї,

В поета кожного є розміри свої:

Хто у сонет, а хто в роман у віршах, –

А я спресовую думки у рубаї.

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО СТО ДЕВЯНОСТО ДЕВЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
СТО ДЕВЯНОСТО ДЕВЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

325

Які бридкі невдачі і жалі,

Коли є справи надто вже малі.

Та люди – сонце щастя і добра,

Якщо шанують радість на Землі.

326

Хоч час нас перетре на жменю пилу.

В землі, чи в космосі знайдем свою могилу.

Боятись смерті – то даремна мука.

Хто ж чесно жив – над смертю має силу.

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО СТО ДЕВЯНОСТО ВОСЬМИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
СТО ДЕВЯНОСТО ВОСЬМИЙ СНІП РУБАЇВ

323

Ні! Не проймає сум мою невинну душу,

Що час прийде і світ цей кинуть мушу.

У всі віки жалі про це були і будуть.

Я теж законів людства не порушу.

324

Одні вершин без труднощів сягають,

А в інших піт з чола, а мало з того мають.

Дарма. Вини у долі в цім ніскіленьки нема.

Вина в царях, що люд  в пітьмі тримають.

Володимир ГОНЧАРЕНКО СТО ДЕВЯНОСТО СЬОМИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
СТО ДЕВЯНОСТО СЬОМИЙ СНІП РУБАЇВ

321

Настав той час, що важко розділити,

Хто бідний духом, а хто надто ситий.

Хто ж вірить в правду, і в красу, і в день,

Серпанком святості і миру оповитий.

322

Спинися, друже, ти хоч на хвилину

І поміркуй про світ, і про людину:

У землю вернемось, та гордий будь за працю –

Лиш наша праця не піде у глину.