Володимир Гончаренко СТО ВІСІМДЕСЯТ ТРЕТІЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир Гончаренко
СТО ВІСІМДЕСЯТ ТРЕТІЙ СНІП РУБАЇВ

287

Той край, який ти змалечку сходив.

Де наяву ти бачив скільки див,

Якщо дорослим хоч на мить забудеш,

То чорт хай знає, хто тебе й родив.

288

Якщо метеликом пурхнув на інший цвіт,

Чи ж зменшиться мені хоч кілька літ?

Якщо ж я зраджу другові – біда:

Від мене на Землі хай не лишиться й слід.

Володимир Гончаренко СТО ВІСІМДЕСЯТ ДРУГИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир Гончаренко
СТО ВІСІМДЕСЯТ ДРУГИЙ СНІП РУБАЇВ

285

Нікому не змінить людської долі:

Прийдемо до кінця чи швидко, чи поволі!

Гінців ніхто за нами не пошле.

Один впаде на троні, інший – в полі.

286

Якщо історію свою я забуваю,

Якщо я пісню рідну не згадаю,

То хто мені повірить, що я син

Великої Вкраїни, вже й не знаю.

 

Володимир Гончаренко СТО ВІСІМДЕСЯТ ПЕРШИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир Гончаренко
СТО ВІСІМДЕСЯТ ПЕРШИЙ СНІП РУБАЇВ

283

Якщо той день прийде, коли старенька мати

Самотньо зігнеться у темній пустці хати,

То ви ж, – великих справ вершителі нікчемні,

Хоч не забудьмо їй сухий окраєць дати.

284

Квітує день, то вже багато значить

Яке ж–то диво весну світлу бачить.

Яке ж–то щастя пити з джерела,

Або косу на сінокіс мантачить.

Володимир Гончаренко СТО ВІСІМДЕСЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир Гончаренко
СТО ВІСІМДЕСЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

281

Творці богів і почестей земних,

Лакейськи гнетеся для авантюрних втіх.

Аби прожить – чи ж людство цим багатше?

Ведете інших ви на плаху і на сміх.

282

Коліна не хиліть – не будьте боягузи:

То на одній нозі стоять лиш чорногузи.

Вам більше б у живіт, а сміливість у жменю.

Чи ж вимір геніїв – лакеї і лакузи.

Володимир ГОНЧАРЕНКО КОРАЛИ СЛІЗ НА ПЕЛЮСТКАХ ТРОЯНДИ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
КОРАЛИ СЛІЗ НА ПЕЛЮСТКАХ ТРОЯНДИ

277

Вишневі щічки милої коханки,

Уста рожеві, мов весняні ранки,

Серця ще не єднають, як нема

Ні спільних дум, ні мрії–забаганки.

278

Нам волю нести в небо голубе.

Нам нести мир, щоб я кохав тебе.

Ми ж не прийшли кишені набивати,

А щоб життя поглибше пізнавати.

279

Гріхи відмолювати праведний не буде.

Його і так народ не позабуде.

Хто ж молиться аж піт з чола стікає –

Про свій курник він, певно, добре дбає.

280

Той весело живе, в кого зажинок добрий.

Той праведно живе, де голос непідробний.

Хто хоче кращого, той шлях свій обирає

Прямий, правдивий, щирий і незлобний.

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО КОРАЛИ СЛІЗ НА ПЕЛЮСТКАХ ТРОЯНДИ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
КОРАЛИ СЛІЗ НА ПЕЛЮСТКАХ ТРОЯНДИ

275

Терпи – це ціниться у кожного народу.

Лиш праця у житті дає нам насолоду.

Народ тобі воздасть за всі твої терпіння:

Уславишся в віках – від роду і до роду.

276

Не бійся кривдника: гріхів немало має.

Чим більше в нього їх – тим вище забирає.

Нехай не дуже він глумиться над людьми,

Бо все одно нікчемою на світі цім сконає.

Володимир ГОНЧАРЕНКО РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ

273

Кохання – то сміливих мрій кермо.

Ми раді, що в краю цім живемо.

Нам Батьківщина – келих для добра, –

До неї в свята й будні ми йдемо.

274

То день замінить ніч, то знову ніч настане.

Нас змінювать життя повік не перестане.

На те воно й життя таке багатолике:

Та те, що ти зробив – не все у вічність кане.

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ

271

Мій дід гончар. І я б ліпив горнята.

В мені кипить вогонь і сила та завзята.

Але дарма, хто ж купить ту принаду?

Хіба що хлібороб на забавку до свята.

272

Вином себе, як глеки, наливаєм.

Під виноградом потім спочиваєм.

Дарують лози сік такий чарівний,

А чи багато ми від хмелю того маєм?

Володимир ГОНЧАРЕНКО РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ

269

П'яниці думають, що я не п'ю до дна

Лише тому, щоб не платить сповна.

Не скнарість мучить чесну мою душу,

А те, чи ж у вині хто глибше світ пізна?

270

Цяцьковані осли і серед нас ще ходять,

Їх підлі за шовковий мотуз водять.

Я ж з підлістю борюсь за правди чесний порух.

Тому й не жду, що сад мій сріблом обгородять.

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ
 

267

Думками гарними себе не зачаровуй.

Ти краще в справах почуття виховуй.

Щодня іди до славної мети

І в труднощах себе ти загартовуй.

268

Не радуйся, коли вином трапезу скропиш,

Бо у вині ти горя не утопиш.

Вино запалює на мить серця і душі–

Від нього лиш тяжку хворобу вхопиш.

Володимир ГОНЧАРЕНКО РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ

265

Якщо вино п’янить, не пий його – отрута,

І Цезар смерть прийняв від побратима Брута.

Хіба в житті ти передбачиш все:

Кого у друзі брать, кому кувати пута?

266

Вино не винне, що його ми п'єм,

І почуття красуням раздаєм.

Якщо є келихи, то треба ж їх наповнить

І випити за те, що ми живем.

Володимир ГОНЧАРЕНКО СОНЯЧНІ МОЇ РУБАЇ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
СОНЯЧНІ МОЇ РУБАЇ

263

Потрібно вчитися, як хочеш мудрим бути.

Дурне і зле ти мусиш позабути,

Що партократи в голови вбивали –

То для душі і розуму – отрута.

264

О, генії! Який ваш мудрий крам,

За нього довго ще ми будем вдячні вам.

Ви напророчили величне нам майбутнє –

Гріхи ж розхльобувать тепер потрібно нам.

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО СОНЯЧНІ МОЇ РУБАЇ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
СОНЯЧНІ МОЇ РУБАЇ

261

Робили комунізм – не мали вдосталь їсти.

Робили на вождя – не мали як і сісти.

Робили, як раби, а мали лиш горби –

Це «щастя» нам принесли комуністи.

262

Той хліб, який колгоспник щедро крає,

Як гірко добува, можливо, хто й не знає:

Там сто потів проллється, доки на столі

Він, ніби сонце золоте, засяє.

Володимир ГОНЧАРЕНКО
РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ

259

У кожного болить, кому ще мила воля,

Колгоспного життя нещасна наша доля.

Там з попелом сухар з'їси в обіймах братніх,

Доки добудеш хліб в гарячім пеклі поля.

260

Який той рай. Його ми не відчуєм.

У муках пекла душу не врятуєм.

В житті святих нема, а є лиш трударі:

Придбаєм почесті, як добре попрацюєм.

ВОЛОДИМИР ГОНЧАРЕНКО РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ

ВОЛОДИМИР ГОНЧАРЕНКО
РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ

255

Не має щастя той, хто край свій проміняв

На купи золота, на мішуру забав.

Не все купується. Хто ж зраджує Вітчизну,

Той душу чортові ще з пуп'янка продав.

256

Вожді від моря крові очманіли,

Від заздрощів лихих перехворіли.

На люд – солдат, на правду –  кат

Так пристрасно готують вбивчі стріли.

ВОЛОДИМИР ГОНЧАРЕНКО РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ

253

Лінь – наша смерть. У працю – до остання!

Вона одна додасть життю бажання.

Турботи не біда: віка нам не вкоротять,

Вкоротить вік нам часу марнування

254

Якщо ти хилиш лиш вино з чарчини –

Така тобі і шана від людини.

Коли ж пшеницю виростиш у полі –

Уклін тобі від друзів і родини.

ВОЛОДИМИР ГОНЧАРЕНКО РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ

249

Хліб на столі – це свято: кожен знає.

Яке ж–то горе, як його немає.

Окраєць кинуть може той байдуже,

Хто хлібороба геть не поважає.

250

Коханку маючи, дружину не цілуєш,

Набравшись мудрості, ти хліба не цінуєш.

А день не поїси і гонор геть злітає –

До батьківської хати знов мандруєш.

251

У лінощах не день, не два  мине –

Весна і літо швидко промайне.

Залишить слід від праці на Землі –

Це для людини, мабуть, головне.

252

Не зупиняйся: рух наше життя.

Літам дзвінким не буде вороття.

Але не плач, не муч себе в натугах –

Роби добро, не буде каяття.