неділя, 29 вересня 2013 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ОЙ, ЯК БАГАТО ПІДЛОСТІ НА СВІТІ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ОЙ, ЯК БАГАТО ПІДЛОСТІ НА СВІТІ


„ЗОЛОТА НАША ЮЛЯ!”
Те,  що Тимошенко – кровопивця українського народу і обходиться Україні дуже дорого, - це вже ні для кого не секрет. Це зрозуміли нарешті навіть щирі її прихильники.
Захопивши нафтогазовий ринок в 90 -х роках - ця аферистка разом з Павлом Лазаренком пограбувала Україну на сотні мільярдів доларів. Що вилилося в серйозні проблеми і судові позови.
Вона була дорогим політиком. Її зусилля по  приведенню до влади бога Ющенка і його  компанії обійшлося Україні  в серйозну політичну кризу і подальшу економічну чехараду.
Вона була непомірно дорогим прем'єр-міністром України з її щоденними переодяганнями в нові костюми та плаття, які платникам податків обходилися щодено  в сотні тисяч доларів. За розмахом розкошів і прикрас вона не поступалася російській імператриці 18 століття Єлизаветі Петрівні, яка залишила у спадок російському народові понад двадцять тисяч платтів, вщент знищену економіку та три карбованці в державній казні.
Юліні газові контракти досі обходяться  в мільярди доларів, подарованих іноземним компаніям. Це те, за що її там так дуже люблять. А підписання газових контрактів з Росією поставило Україну  на коліна перед іноземним капіталом. Вигідно і Америці, і Європі, і Росії. Тільки не нам. Бо ми вимушені в іноземних інвесторів та у МВФ  брати непомірно великі кредити, а  газ за непомірно високими цінами. Вона зробила добру послугу іноземному капіталу, як російському, так і міжнародному. Тільки українців зробила рабами і дурнями. Можливо, це навмисне, можливо від якоїсь внутрішньої ненависті до українців (адже вона єврейка, і цього не потрібно скидати з рахунку).
І сьогодні Тимошенко не зраджує собі. Вона навіть зараз, перебуваючи в так званому ув’язненні, дуже дорого обходиться українському народові, який вимушений платити за всі її авантюри із своєї кишені. Навіть знаходячись у в’язниці, вона дістає своїми довгими пальцями до кишень платників податків і витягає на своє обслуговування в лікарні мільйони доларів. Вона знаходиться скоріше на курорті аніж на лікарняному ліжку. Ще влітку депутат Європарламенту від фракції Прогресивного альянсу соціалістів і демократів Зіта Гурме (Угорщина) розповіла журналістам про своє психологічне і моральне потрясіння і здивування, яке вона пережила, дізнавшись про ті суми, в які обходиться, так звана „політична ув’язнена” –  Юлія Тимошенко.
Не зрозумілим до нинішнього часу лишається і те, чому влада така лояльна до справжнього державного злочинця, якою є Юлія Тимошенко. Чому вони не розкажуть усю жахливу правду, яка огортає магічну тінь Юлії Тимошенко. І чому різні тягнибоки, клички та яценюки так пристрасно кричать: „Юлі волю!”. Вони ж розумні люди і, певне, знають всі деталі Юліних афер. Чесні політики давно б відхрестилися від послуг  закадичної аферистки і від її „золотої ручки”. Розповідають, що вона свої „золоті щупальця” запускала в усі сфери української економіки, в тому числі не гребувала і  кредитними спілками, гроші від яких ішли на її передвиборні кампанії, банери, бігборди, різного роду сердечка та тігрюлі. Які, ой, у яку копієчку обійшлися українцям. Вона розпоряджалася бюджетом, як своїм власним сейфом.
    За підрахунками фахівців і компетентних людей „лікування” Юлії Тимошенко  за 8 років обійдеться Україні більш ніж в 200 млн. гривень. Будь-яку розумну людину така сума шокує. Тільки не нашу владу. Адже це дуже дорого, бо  це ж гроші платників податків, гроші тих же пенсіонерів, інвалідів війни та праці, малозабезпечених. Бо із-за Юліних примх і забаганок будуть недоплачені пенсії, допомоги на дітей інвалідів, тяжко хворих людей. Чи є у нас підліша людина, кровожадніша і ненависніша, якою є Юлія Тимошенко. Чи є у нас підстави не довіряти висловлюванням шановного євродепутата Зіти Гурме. Особливо якщо врахувати, що при всій увазі до Тимошенко, жодна із сторін слів Зіти Гурме не спростувала ?
200 мільйонів - це забагато навіть для такої великої держави, як Україна. Але якщо врахувати, що це сума на лікування однієї конкретной ув'язненої, то справа набирає зовсім іншого характеру. Сидіти Юлії Тимошекно  залишилося 5 років. Скільки вона ще  вип’є крові  з народу, скільком іншим  ув’язненим буде недодано коштів навіть на нормальне існування в колонії суворого режиму. Виступає тут ще й інший аспект. Чому Юля знаходиться на „курортному лікуванні”, а її роки перебування на „лікарняному” курорті не відраховуються від загального „стажу відсидки”. Охорона Тимошенко - теж тягне чималу суму з бюджету на оплату праці охоронцям (зі слів самої Тимошенко, її охороняють добрий десяток охоронців, та й лікарям як і  державній  пенітенціарній службі потрібно платити з кишені платників податків.
    Вибачте, панове, але якщо ми будемо тратити на одного афериста шалені гроші, то шахраї і авантюристи захочуть сидіти у в’язницях в комфортних умовах, а на них буде працювати. все суспільство. І це влада вважає справедливим і нормальним явищем? В той час, як вона з презирством ставиться до своїх пенсіонерів та інших знедолених людей.
На яких  підставах держава тринькає бюджетні кошти? Шістнадцять прихованих камер у палаті (про які розповідає Юлія Володимирівна у своєму інтерв'ю «Українській правді» ) - теж привід задуматися про нераціональне використання бюджетних коштів. По-перше, самі камери ці недешеві, та і їх обслуговування коштує грошей. Та й за екранами має хтось стежити, це як мінімум три людини - правда, вони можуть входити в ту сотню охоронців, про які говорить Тимошенко.
Наскільки відомо, прекрасно влаштована камера в Качанівській колонії простоює в очікуванні Тимошенко, а це, за великим рахунком, теж розбазарювання державних коштів, оскільки - нераціонально використовуються площі колонії.
І це в той час, коли гроші, які поцупили злочинці, подібні до Юлії  Тимошекно, в членів кредитних спілок ніхто й не збирається шукати. А вони величезні. Тільки на Черкащині ошукано в кредитних спілках понад 48 тисяч вкладників на загальну суму понад 700 мільйонів грн. А в Україні Юліні дружбани пограбували понад 1,5 мільйона громадян, поцупивши в них понад 4,5 мільярда грн.. І нічого. Розгулюють на волі, розбавляючи і прикрашаючи своє „скорбне” життя вечірками, нічними клубами, шикарними ресторанами. Поцуплені Юлією  гроші знаходяться в її доньки чи в інших родичів. І ніхто їх не може знайти і відібрати. Бо це буде порушення прав людини. А якщо поцупили шахраї у членів кредитних спілок кошти, то це так і треба. Бо закони в Україні створені під бандюг, шахраїв і всякої нечесної наволочі. Ці аферисти вміють і знають як приховати гроші. Тут спливають в пам’яті аналогії, бо ніби з Юлі Тимошенко Теодор Драйзер виписав образ Каупервуда – надзвичайно хитрого, пронирливого  афериста, пройдохи  і шахрая. А держава з кишені платників податків продовжує оплачувати її „курортне лікування” і колись її вольготне життя. Якось панове, виходить, нечесно.
Мільйони ошуканих пенсіонерів, ветеранів війни та праці, дітей війни, малозабезпечених страждають і гинуть від нужди і неможливості купити ліки, а купка безчесних і бездушних бандюжок, в тому числі і Юлія Тимошенко, розкошують. І навіть у в’язницях їм створюються всі блага, щоб вони не відчувати жахів цього безсоромного, бездушного,  спотвореного ними ж світу.
В той час, коли на кожного  ув’язненого припадає аж 35,9 грн на місяць (це дані Державної пенітенціарної служби), а на  утримання в лікарняному стаціонарі одного звичайного хворого держава витрачає 83 копійки на добу, переважна більшість злочинців, користуючись законами, які створені ніби спеціально під них, насміхаються над чесними людьми і продовжують грабувати і знущатися над ними, підриваючи цим самим їхній психічний стан, здоров’я і заганяючи чесних людей передчасно в домовину. Ну як, панове депутати, гарно ви вибудували нам нашу незалежну державу, в якій ви й самі стали співучасниками великих і малих злочинів і тієї корупції, в якій задихається наше суспільство?
Ми нещодавно проводили в Черкасах конференцію ошуканих вкладників кредитних спілок, на яку прибуло понад 600 делегатів. Проблема не з простих, але яскравих прикладів корупції нашого суспільства. Запрошені були  депутати з усіх опозиційних і провладних партій. І що ж ви думаєте, хоч один прибув на конференцію? Ні!
      Я ажніяк не хотів би, щоб Юлія Володимрівна сиділа у в’язниці і навіть, щоб не лікувалася у «Шаріте». Хай би вона була жива та здовора і ходила на волі, аби вона чесно свого часу працювала на Україну, а не на свої живоглотські потреби. То замість лікарні її потрібно примусити повернути вкрадені мільярди. Однак, коли вона прокралася, то зараз хотів би побачити, як вона повертає ті мільярди, які вкрала з Павлом Лазаренком та іншими поплічниками по корупційних схемах. Та й Лазаренка сюди варто було б притягнути, а коши поцуплені ним разом з Юлею, повернути народу. І ще – нехай вона разом із своїм поплічником Віктором Ющенком поверне добру славу і честь українському народу, який вони буквально затоптали в багно за свої роки правління.
Я б порадив  Президенту України  В.Ф. Януковичу випустити Юлію Тимошенко із в’язниці і підписати європейські домовленості про асоціацію за таких умов, якщо Європа допоможе нам повернути в Україну украдені Юлією Тимошенко мільярди (нехай приїдуть і умовлять її це зробити). А якщо вона відмовиться особисто це зробити, то її західноєвропейські дружки і вболівальники із-за океану нехай зроблять це за неї – відшкодують шкоду, нанесену її злочинною діяльністю в розмірі 100 мільярдів грн. По-друге:  щоб вона після цього виїхала з України без права повернення. І по-третє: щоб вона лікувалася в зарубіжних клініках за власні  кошти, а чи за кошти своїх європейських друзів. Там її лікуватимуть краще без камер стеження і охорони з довіреними їй лікарями разом з керівництвом клініки «Шаріте». Радив би в такий спосіб позбавитися від такої чорної чуми, якою є на сьогодні Юлія Тимошекно. І нам буде спокійніше, і бюджету легше, і Юлія Тимошенко буде вільна. І нехай тоді  Європа цілує свою Юлю взасос, як і кули того забажає.
Думаю, що всім від цього буде тільки краще. З Богом, Юлічко!
Володимир Гончаренко

вівторок, 24 вересня 2013 р.

Володимир Гончаренкло Тринадцятий сніп рубаїв

Володимир Гончаренкло
Тринадцятий сніп рубаїв



53
Яка та Доля? Чом вона не з нами?
Не пригощає нас вином і пирогами?
Бандюзі он дає і почесті, і славу,
А в бідного завжди трагедії і драми?

54

Ніщо не мучить так, як совість мучить чесних.
Радію я тоді, як квітнуть ніжні весни.
Я помисли свої несу простій людині.
Але не знать коли той чесний знов воскресне.

55

Та скільки б ми горілки не хилили,
Її осилити нема ні в кого сили.
Та й праведник гріхів побільше наливає,
Коли він сулію в руках своїх тримає.

56

Ви не мучтесь, що мало доріг ще пройшли,
Що з п'яничками  часто не в міру пили.
Бог не буде карать вас за випиті вина,
Покарає він тих, хто нечесно жили.

понеділок, 23 вересня 2013 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВАНАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВАНАДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ


49



На світі красти гріх, а крадуть всі безбожно.

Багатий краде все, поетові ж – не можна.

Бо слово – таїна веде полки за волю

І в полум”ї згоря його  душа побожна.



50



Не красти ми прийшли, а брать своє в ділах.

У праці щастя в нас – не в підлих грабежах.

Будь добрий, потрудись – твоє прийде до тебе,

А мільйонер згорить, як сміття на вітрах.



51



Якщо в людини совість є, то це, мабуть, від Бога.

Вона не може брать без дозволу нічого.

А скільки є таких, хто грабає без міри.

Їм очі позичать в Сірка, а чи в Бульдога.



52

Чесних совість тримає на білому світі,

Їм здається – за все вони, бідні, в одвіті.

Потерпіть! Бог ніколи не дасть вас в обіду,

Ви побачите щастя в небаченім цвіті.


пʼятниця, 20 вересня 2013 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО МОЇМ РІДНИМ ЛЕБЕДИНЦЯМ ПРИСВЯЧУЮ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
МОЇМ РІДНИМ ЛЕБЕДИНЦЯМ
ПРИСВЯЧУЮ


МОЇМ РІДНИМ ЛЕБЕДИНЦЯМ
 ПРИСВЯЧУЮ

Люблю я Лебедин. Люблю його як брата.
І козаків, що там колись ходили в бій,
На пагорбі моя не височить вже хата.
Змели її часи, мов мед бджолиний рій.

Чи Гептурка й тепер свої широкі води
Долиною несе, як славу крізь село?
Співали ми пісень. Водили хороводи.
Бідненько ми жили. Та радісно ж  було.

Тому щемить струна в моїм старечім серці,
Бо там  дитинства шум, і гамір, і тепло.
Того не повторить, коли ми ставши  в герці,
Боролися, щоб жить щасливіше було.

Я згадую її, оту премудру школу.
Яка знання дала і випустила в світ.
І їхали ми вже по долю через Шполу,
І слали в Лебедин батькам палкий привіт.

 Як  радісно було, коли назад вертали,
І першим зустрічав вітряк нас за селом.
І до  сердець своїх  його ми пригортали,
А він нас обнімав пораненим крилом.

Виднілись за селом нові колгоспні ферми,
Дівчата йшли туди, неначе школярі.
Ніхто тепер тих днів щасливих нам не верне.
 Вже інший час настав. Вже інші трударі.

А вічний час тече, мов мед з квіток у вулик.
Нічого не вернуть, нового не збагнуть.
Багато ми взяли, багато ми почули,
То ж школи рідної ніколи не  забуть.

І друзів не забуть, і вчителів хороших,
Які тепло душі й серця нам віддали.
Невдячні ми були, але ніхто за гроші
Нас розуму не вчив, бо рівні всі були.

Тепер не знаю я, яка у вас там доля,
Палац культури хтось вам збудувать зумів?
Немає навкруги колгоспного вже поля,
Не вкраде вже ніхто колгоспних колосків.

Бо все тепер своє – і горе, і печалі,
Ніхто його тепер не візьме за своє.
 У кожного свій горб, а як там буде далі…
Надійтесь на Богів. Хай Бог вам подає.

Нехай усім щастить. Будуйте щастя нове.
Тепер ніхто у вас полів не відбере.
Дитинство хай зроста щасливе і здорове,
Бо Україна вже ніколи не помре.

четвер, 19 вересня 2013 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО Моїм рідним лебединцям

Володимир ГОНЧАРЕНКО
Моїм рідним лебединцям



МОЇМ РІДНИМ ЛЕБЕДИНЦЯМ 
ПРИСВЯЧУЮ

Люблю я Лебедин. Люблю його як брата.
І козаків, що там колись ходили в бій,
На пагорбі моя не височить вже хата.
Змели її часи, мов мед бджолиний рій.

Чи Гептурка й тепер свої широкі води
Долиною несе, як славу крізь село?
Співали ми пісень. Водили хороводи.
Бідненько ми жили. Та радісно ж  було.

Тому щемить струна в моїм старечім серці,
Бо там  дитинства шум, і гамір, і тепло.
Того не повторить, коли ми ставши  в герці,
Боролися, щоб жить щасливіше було.

Я згадую її, оту премудру школу.
Яка знання дала і випустила в світ.
І їхали ми вже по долю через Шполу,
І слали в Лебедин батькам палкий привіт.

 Як  радісно було, коли назад вертали,
І першим зустрічав вітряк нас за селом.
І до  сердець своїх  його ми пригортали,
А він нас обнімав пораненим крилом.

Виднілись за селом нові колгоспні ферми,
Дівчата йшли туди, неначе школярі.
Ніхто тепер тих дні щасливих нам не верне.
 Вже інший час настав. Вже інші трударі.

А вічний час тече, мов мед з квіток у вулик.
Нічого не вернуть, нового не збагнуть.
Багато ми взяли, багато ми почули,
То ж школи рідної ніколи не  забуть.

І друзів не забуть, і вчителів хороших,
Які тепло душі й серця нам віддали.
Невдячні ми були, але ніхто за гроші
Нас розуму не вчив, бо рівні всі були.

Тепер не знаю я, яка у вас там доля,
Палац культури хтось вам збудувать зумів?
Немає навкруги колгоспного вже поля,
Не вкраде вже ніхто колгоспних колосків.

Бо все тепер своє – і горе, і печалі,
Ніхто його тепер не візьме за своє.
 У кожного свій горб, а як там буде далі…
Надійтесь на Богів. Хай Бог вам подає.

Нехай усім щастить. Будуйте щастя нове.
Тепер ніхто у вас полів не відбере.
Дитинство хай зроста щасливе і здорове,
Бо Україна вже ніколи не помре.

вівторок, 17 вересня 2013 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ПЫСНЯ ПРО ЛЕБЕДИН

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ПІСНЯ ПРО ЛЕБЕДИН



ПІСНЯ ПРО ЛЕБЕДИН
Лебадин, Лебедин!
Подих вітру таємний, цілющий
Із весною прилинув.
Задзвеніли струмки,
Заспівали поля.
Ти розкинувся тут
У широких степах України
І з тобою, як спомин далекий,
Та слава козацька гуля.

Скоро вже журавлі
Чашу неба прозору розколють,
І у серці своїм
До Вкраїни любов принесуть.
У степу привітають
Стрункі величаві тополі,
Що мов вірні солдати,
Наш спокій
І вдень, і вночі бережуть.

Лебедин, Лебедин!
Моя доля сплелася з твоєю.
Тут у розквіті сил
Я зустрів своє щастя й любов.
Тут злилися ми вдвох
З незалежних народів сім’єю,
Щоб у дружньому колі
Ніколи не знати
Чужинських оков.
Лебедин, 1956

понеділок, 16 вересня 2013 р.

Володимир Гончаренко Невіглас чесного убє

Володимир Гончаренко
Невіглас чесного убє


ВОЛОДИМИР ГОНЧАРЕНКО

ОЙ, СКІЛЬКИ БИДЛА НА СВЯТІЙ ЗЕМЛІ
============================
ПРОВЛАДНІ АВАНТЮРИСТИ

ПОКРИВАЮТЬ ФІНАНСОВІ

ЗЛОЧИНИ ШАХРАЇВ
КРЕДИТНИХ СПІЛОК,

СВОЇХ
СПІЛЬНИКІВ ПО КОРУПЦІЙНИХ
СХЕМАХ
------------------
ТОМ ДРУГИЙ
******
УБИВЦІ І ШАХРАЇ НАСМІХАЮТЬСЯ
 НАД УКРАЇНЦЯМИ

вівторок, 10 вересня 2013 р.

КНИГИ В. А. ГОНЧАРЕНКА, ЩО ПОБАЧИЛИ СВІТ:




КНИГИ В. А.  ГОНЧАРЕНКА, ЩО ПОБАЧИЛИ СВІТ:


1.      „Неозначено-особові речення в поезіях Т. Г. Шевченка” (1964);
2.         „Із фольклорної скарбниці Черкащини” (1983);
3.      „Легенди Холодного Яру” (1983);
4.         „Скарби фольклориста”, плакат про С. Хавруся (1984);
5.         „Із фольклорної скарбниці Шевченкового краю” (1984);
6.       „Вогненне слово, ворога рази” (1984);
7.      „На батьківщині Т. Г. Шевченка” (1984);
8.      „Вінок безсмертя” (у співавторстві, 1987);
9.      „Прислів’я та приказки” (серія „Українська народна творчість”, перша книга – 1989; друга книга – 1990), К: „Наукова думка”. Прислів’я та приказки із його зібрань увійшли до цього наукового всеукраїнського видання;
10.  „Сповнений любові та добра”(1990);
11.  „Я хочу пити сонячні настої”(1990);
12.  „Анекдот – наш анекдот” (1990);
13.     „Народ мій є, народ мій завжди буде”, плакат про В. Симоненка (1990);
14.  „Живу не лише за себе”, плакат про В. Симоненка (1991);
15.  „Амінь!”– збірка поезій (1991);
16.  „Акорди серця” (1995);
17.  „Поема мого народу”(1996);
18.  „Словник прислів’їв та приказок про Т. Г. Шевченка”(1997);
19.  „Словник прислів’їв та приказок Шевченкового краю”(1998);
20.     „Ти знаєш, що ти – Людина” (К: „Наукова думка”, 2001, перевидана 2005) – упорядник, автор передмови, укладач найповнішого в Україні видання поезій В. Симоненка;
21.     „Червона книга мудрості” (2004);
22.     „Золота книга топонімів Черкащини” (2005);
23.     „Черкащина в легендах та переказах” (2006);
24.     „Енциклопедія українських загадок” (2007);
25.      „Василь Симоненко”– літературно-меморіальна екскурсія;
26.     „Мудрі думки переживуть віки або Біблія мого Я” (2011):

В. А Гончаренко – член Спілки журналістів України з 1975 року, перший редактор науково-популярного журналу „Краєзнавець Черкащини” ( № 1, 1990; № 2, 1991; № 3, 1992). 1989 року організував ініціативну групу по створенню партії „Незалежна Україна”, у 1992 році започаткував видавництво „Інлес” та газету „Сьогодення”.


Володимир Гончаренко Одинадцятий сніп рубаїв

Володимир Гончаренко
Одинадцятий сніп рубаїв


43

Я не зітлію в безвісті віків!
Сягну я розумом усіх материків!
Я буду правдою карати чорне зло!
Прислухайся до цих правдивих слів!

44

Не зраджу вам, Боги, бо я не підлий Брут.
Слова від вас дійшли і ось вони вже тут,
Я людям передам правдивих слів основу,
Як квітів польових зірву на пам’ять жмут.



45

Ми за чесність свою немалі вже сплатили борги:
На тортури вели нас і друзі, і  злі вороги.
Пломеніли ж ми  завше, як ватра, жагою життя,
І  кували для мудрості сильні і  гострі плуги.

46

Вже день пройшов і ніч нас огортає –
У темні шати простір одягає.
Ми мусим жить і в темряві, і в горі:
Хоч сонце світить, а чи ніч сповзає.

47

До вічного життя у рай нас закликають,
Що ж на Землі від  цього люди  мають?
Одні плоди земні, як свині  пожирають,
А інші в рабстві увесь вік конають.

48

До мене руки простяга жебрак,
Поет–багач, він, певне, дума так.
Поет мільйони мав би, та не має,:
Бо не продасть він мудрість за п’ятак.



пʼятниця, 6 вересня 2013 р.

Володимир Гончаренко Десятий сніп рубаїв

Володимир Гончаренко
Десятий сніп рубаїв


38

Я багато годинників в хату батьківську приніс.
Думав, Бог мені часу відмірить чималий укіс.
Тільки марне чекав: сивиною покрилися скроні.
Втратив навіть і те, що в долонях я бережно ніс.

39

Живучи, кожен мріяв добутись святого вінця,
А тепер все частіше доводиться з неба чекати гінця.
Що ми мали в долонях, коли  ледь на світ споряджались?
Що візьмемо з собою, сягнувши сумного кінця?

40

Наївно думати, що взавтра нас мине
І горя міх, і доля вередлива.
Тож будьте мужніми, нехай вас не зігне
Ні зрада друзів, ні брехня злослива.




41

Чому ж ридаєте, що друга поховали?
Чому ж про нього при житті не дбали?
Чому маскуєте в сльозах неправди суть,
Що люди мруть, ви ж ніби і не знали!

42

О, Боже мій! Які сумні  діла?
Чому за  чесність доля нас трясла?
А ти де був, як правду катували?
Чи, може,  ненька сили не дала?

четвер, 5 вересня 2013 р.

Володимир Гончаренко Девятий сніп рубаїв

Володимир Гончаренко
Девятий сніп рубаїв


38

Я багато годинників в хату батьківську приніс.
Думав, Бог мені часу відмірить чималий укіс.
Тільки марне чекав: сивиною покрилися скроні.
Втратив навіть і те, що в долонях я бережно ніс.

39

Живучи, кожен мріяв добутись святого вінця,
А тепер все частіше доводиться з неба чекати гінця.
Що ми мали в долонях, коли  ледь на світ споряджались?
Що візьмемо з собою, сягнувши сумного кінця?

40

Наївно думати, що взавтра нас мине
І горя міх, і доля вередлива.
Тож будьте мужніми, нехай вас не зігне
Ні зрада друзів, ні брехня злослива.




41

Чому ж ридаєте, що друга поховали?
Чому ж про нього при житті не дбали?
Чому маскуєте в сльозах неправди суть,
Що люди мруть, ви ж ніби і не знали!