пʼятниця, 26 вересня 2014 р.



Ти смішилище робиш з людини, невтомне  життя.
Ти настирливо пхаєш її у багно, в суєту, у сміття.
Я ж виборсуюсь з нього і прагну дістатись зірок,
Кожній римі дотепній радію, як ляльці наївне дитя.

34

Не кричіть ви на мене. Я більше не буду вас чуть.
Вороги хай таємно злодійські тенета не тчуть.
Доля нам відкриває то в пекло  дорогу, то в рай.
Ну, а  гроші  піском поміж пальців життя протечуть.

35

Вороги не дрімають, щодня наставляють сільце.
Сумувать нам від цього, чи дякувать долі  за це?
Бо вони не дають нам спокійно на світі прожити,
Відкриваючи в  злобі своє ненаситне лице.

36

Розумію – для вас я сьогодні іще не мудрець.
Мудрим стану тоді, як надінуть терновий вінець.
Все, що вчора робив, я розумному встиг передати,
А сьогоднішній день – це майбутнього вірний гонець.





37

Так багато, здається, відміряла доля годин,
Лише мить і ти з смертю – один на один.
Ми працюємо гірко, на скронях вже  рясно сивин –
Отакий несподіваний часу безжалісний  плин.

38

Я багато годинників в хату батьківську приніс.
Думав, Бог мені часу відмірить чималий укіс.
Тільки марне чекав: сивиною покрилися скроні.
Втратив навіть і те, що в долонях я бережно ніс.

39

Живучи, кожен мріяв добутись святого вінця,
А тепер все частіше доводиться з неба чекати гінця.
Що ми мали в долонях, коли  ледь на світ споряджались?
Що візьмемо з собою, сягнувши сумного кінця?

40

Наївно думати, що взавтра нас мине
І горя міх, і доля вередлива.
Тож будьте мужніми, нехай вас не зігне
Ні зрада друзів, ні брехня злослива.




41

Чому ж ридаєте, що друга поховали?
Чому ж про нього при житті не дбали?
Чому маскуєте в сльозах неправди суть,
Що люди мруть, ви ж ніби і не знали!

42

О, Боже мій! Які сумні  діла?
Чому за  чесність доля нас трясла?
А ти де був, як правду катували?
Чи, може,  ненька сили не дала?

43

Я не зітлію в безвісті віків!
Сягну я розумом усіх материків!
Я буду правдою карати чорне зло!
Прислухайся до цих правдивих слів!

44

Не зраджу вам, Боги, бо я не підлий Брут.
Слова від вас дійшли і ось вони вже тут,
Я людям передам правдивих слів основу,
Як квітів польових зірву на пам’ять жмут.





45

Ми за чесність свою немалі вже сплатили борги:
На тортури вели нас і друзі, і  злі вороги.
Пломеніли ж ми  завше, як ватра, жагою життя,
І  кували для мудрості сильні і  гострі плуги.

46

Вже день пройшов і ніч нас огортає –
У темні шати простір одягає.
Ми мусим жить і в темряві, і в горі:
Хоч сонце світить, а чи ніч сповзає.

47

До вічного життя у рай нас закликають,
Що ж на Землі від  цього люди  мають?
Одні плоди земні, як свині  пожирають,
А інші в рабстві увесь вік конають.

48

До мене руки простяга жебрак,
Поет–багач, він, певне, дума так.
Поет мільйони мав би, та не має,:
Бо не продасть він мудрість за п’ятак.






49

На світі красти гріх, а крадуть всі безбожно.
Багатий краде все, поетові ж – не можна.
Бо слово – таїна веде полки за волю
І в полум”ї згоря його  душа побожна.

50

Не красти ми прийшли, а брать своє в ділах.
У праці щастя в нас – не в підлих грабежах.
Будь добрий, потрудись – твоє прийде до тебе,
А мільйонер згорить, як сміття на вітрах.

пʼятниця, 12 вересня 2014 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ СНІП РУБАЇВ


29

Веселіш на життя нам дивитись потрібно,
Жить не кволо, велично, значимо – не дрібно.
Не боятися слуг, обминать брехунів, лиходіїв.
Жити щиро й правдиво, до Божого слова подібно.

30

Де колоски мої в торбинці з горя зшитої?
І не цураюсь долі я, на всіх вітрах підбитої.
Топтав стежки у світ ногами босими,
А що знайшов я на Землі, шатром небес укритої?

31

Яке ще місиво зробить задума Бог?
Працюю я, як працював – за трьох.
Ліпив горшки святі  мій добрий дід гончар.
Мені ж із слів ліпить дав мудрість він у дар.

32

Ми багато чого не пізнали у нашім житті.
Ми чимало неправди стрічали на нашім путі.
Що взяли ми від неба, а що від святої землі?
Тільки те, що служили правдиво завітній меті.
 

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДВІСТІ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДВІСТІ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ СНІП РУБАЇВ


25

Не нам тепер жаліть, що є на світі люд:
Як зерно золоте, а не нікчемний бруд.
Чи радість принесуть мої слова до серця?
Та люди мудрості від Бога вічно ждуть!

26

Не навчився в житті я неправедно жить.
Лиш навчивсь довірять і  людьми дорожить.
Та даремна свята ця і мудра наука,
Коли  друг тебе зрадить у будь–яку мить.

27

Навіщо голова – цей мудрий, дивний глек,
Носій таїн людських, злодійств і небезпек,
Чом не налитий він по вінця добротою?
За що ж у бій  ішов варяг і скіф, і грек?

28

Так навіщо було нам учитися, тратить розум, і гроші?
Краще вже до буржуя пихатого йти в міхоноші.
Так воно не захоче ще й брать мудреця в провожаті,
Бо мудрець не дозволить йому бідняків обдирати

четвер, 4 вересня 2014 р.

Володимир Гончаренко ВУРДОЛАКОГІМНЮК БУЗИНА ПРОТИ ШЕВЧЕНКА


Володимир Гончаренко 

ВУРДОЛАКОГІМНЮК БУЗИНА ПРОТИ ШЕВЧЕНКА

Шевченко – це ікона нашого духу, це еталон геніальності, яка не вимірюється помиями, які можуть лити такі нікчеми і покидьки, яким виявився Олесь Бузина. Зґвалтувавши свою совість, цей гівноляп своїм пасквілем посмів образити український народ, українську націю, принизити його  честь і гідність. Але він принизив своїм гівнописом не тільки українців, а й всіх добрих, працелюбних і чесних людей, за право яких боровся Шевченко. Якщо в Шевченка й були темні плями, то не буздиненкам їх помічати, бо це ті плями, які породило те спотворене прогнилою, деморалізованою частиною суспільства, тих же ґвалтівників, насильників, панів неситих. Взавтра такі, як Бузина будуть валити пам’ятники Т.Г. Шевченку, як вони валять пам’ятники Леніну. Бо хто ж, як не Ленін проклав широку дорогу для таких кріпаків, як Шевченко і підняв їх на вершину світової слави. Це радянська влада збудувала понад 1280 пам’ятників Т.Г. Шевченку. А скільки їх збудували бузинівці за роки нашої незалежності? Он вічний народний депутат Микола Томенко виступає за припинення встановлювати пам’ятники Шевченку за рахунок держави. Краще ті гроші передати на пам’ятники Томенку або ще краще розтаскати по кишенях. Бузиновурдолакотворці – це потвори, які не поважають історії власного народу, бо це Герострати духу.
Таким потворам самим собі уже потрібно накидати петлю на шию та й чіплятися до гиляки, або ще краще кулю в лоб. Бо в них отрафувалося почуття будь-якої поваги до рідного народу.. Вони це роблять із непереборної зависті за славу геніїв. Це Герострати 21 – го століття, яким нічого втрачати, бо в них втрачено все людське, добре і світле. Їх темні душі не можуть вилізти з прірви Сатани, із смітників зла і ненависті до власної історії, до валсного народу.

середа, 3 вересня 2014 р.

Володимир Гончаренко ДВІСТІ ТРИДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ


Володимир Гончаренко
ДВІСТІ ТРИДЦЯТИЙ СНІП РУБАЇВ


21

Що вам іще, негідники: п’єте, їсте, спите,
Вилуплюєте плем’я „золоте”?
Вбиваєте, грабуєте, тікаєте від Бога –
Вас не турбує, що і ви невдовзі помрете?

22

Злодійський світ: злодюжки й верховодять.
А нас, як дурників, на повідку  всіх водять.
Якщо віслюк – тобі й віслюча честь, –
Тебе в пристойну й стайню не заводять.

23

Ви крадете, щоб у труні вас гарній схоронили.
Чи це у рай добратися додасть вам більше сили?
Не нидійте над цим. Не мучте грішні душі.
Вас приймуть так, як у людей ви того заслужили.

24

Вірші складаю я – бо це моє багатство.
Вам правду я несу – і це не святотатство.
Ви напивайтесь мудрості людської,
Хай об’єднає вас вона в велике братство.



Володимир Гончаренко ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ ДЕВЯТИЙ СНІП РУБАЇВ


Володимир Гончаренко
ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ  ДЕВЯТИЙ СНІП РУБАЇВ
17

Скільки мудрі не вчать, що мільйонів не тліть.
Та впусту ці слова. Можна лиш глитаїв пожаліть.
Роз’їдають, як міль, людство завидки й клята жадоба
І будують в душі повну  зради і підлості кліть.

18

Доки совість існує –
не втрачена правди основа.
Не даремно ж судили
на голову зрадників слова.
Хто нечесним родивсь,
той залишиться ним і до гроба.
Тож навіщо для людства
зітліла неправди полова?

19

О, небо! В тебе рівні всі: і чесні, і злодії,
І пияки, й розпусники, гультяї, й лиходії.
Так само, як і нас,  їх сонечком голубиш,
Лишаєш праведним лиш на сухар надії.

20

Не вам судить, що Бог нам з неба посилає,
Бо не від вашої хлібини чесну скибку крає.
Ви від жадоби крихти не дали нікому,
А живете ж ви тут не гірше, ніж у раї.

Володимир Гончаренко ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ СНІП РУБАЇВ


Володимир Гончаренко
ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ  ВОСЬМИЙ СНІП РУБАЇВ

13

О, Володимире, тяжкі народні справи:
Чи нас послухають тупі вожді держави?
Авантюризм, облуда, грабежі і війни
Їм роблять більше почестей і слави.

14

Я не виберусь, мабуть,
 ніколи з нікчемства людського життя.
Все ж радію, що є на цім світі
це мудре життя.
Дехто плаче й готовий проклясти
своє осоружне життя.
Не грішіть! Бо найкраще  на світі –
це скромне життя!

15

Надіятись на  рай на цій Землі дарма.
Хто йде на  боротьбу – того чека тюрма.
Ти мудро проведи своє життя в турботах,
Крім праці для людей в нас вибору нема.

16

Я не зрадив Вітчизні, від цього яка мені честь?
Чи дали мені хліба? Чи слави добавилось десь?
До людей я з добром, а від них чи багато я маю ?
Та тримаюсь, борюся, зітлівши душею увесь.

Володимир Гончаренко ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ СНІП РУБАЇВ


Володимир Гончаренко
ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ СНІП РУБАЇВ


9

Жадоба на Землі залишила сліди
Та ти до них за правдою не йди,
Бо підлі і в слова стальні вбивають цв’яхи,
Проти добра стальні гуртуючи ряди.

10

Чи ті діти уроки батьківські взяли,
Щоб свій рід вберегти від ганьби і хули?
Якби ми справедливі дороги долали,
То давно б уже люди щасливо жили.

11

Про чесний свій народ складаю рубаї
Та істину вигранюю у слові.
Якби до праведних дійшли слова мої,
Вони б за них стоять на смерть були б готові.

12

Скільки друзів моїх вже покинули світ цей давно.
Що поробиш, як іншого нам у житті не дано.
Ясне сонце зійде, швидко й вечір настане.
Нам повторювать з вами це коло життя всеодно.