ПЕРШИЙ ЖМУТОК ПОЕЗІЙ

3072

Дітей навчаючи, скажіть їм попервах:

Закритий ледарям і підлим слави шлях.

Працюйте вперто і без суєти,

Тоді ви зможете багато досягти.

3073

Той насолоду має у житті,

Хто через терни прокладав путі,

Як буде праця у душі палати,

Шляхи тернисті зможеш подолати.

У ЦИХ «ХЛОП’ЯТ» КИШЕНІ АЖ ДО П’ЯТ

Людиноненависницька орда

Із Януковичем прийшла, щоб красти.

Грабують Україну «без стида»,

А нам би з голоду на світі не пропасти.

Не вірте їм. Вони вам не дадуть,

Їм мало все. Вони нам серце крають.

Вони в офшори крадене кладуть,

А нас вони і за людей не мають.

У Тулуба кишені аж до п’ят.

У Януковича мільярдів ніде класти.

Чи совість є у спритних цих «хлоп’ят»,

Які прийшли, щоб грабувать і красти?

Вони ту совість пропили давно,

Вони нас за рабів одвічних мають,

На повідку злодійств своїх тримають,

Хто писне проти – втопчуть у лайно.

Борітесь проти них! Борітесь кожну мить!

Можливо совісні колись прийдуть до влади,

І з нашої землі пощезнуть підлі гади,

І зможемо щасливо вік прожить.

Володимир Гончаренко

БОРИСЬ, ЩОБ ЖИТЬ!

                        БОРИСЬ, ЩОБ ЖИТЬ!
                 

Берись за те, в чім можеш показати

Своє уміння добре працювати.

Прислухайсь до душі, душа підкаже,

Що справа та чи та на душу ляже.

Коли не хочеш ти людей смішити,

Як не родивсь кравцем –

Не будеш одяг шити.

У БІЙ ЗА ДІЛО ПРАВЕ!

У БІЙ ЗА ДІЛО ПРАВЕ!


У бій за діло праве!
Не бійтеся незгод.
Тих увінчає слава
   Хто любить свій народ

МОЖНОВЛАДЦЯМ

МОЖНОВЛАДЦЯМ

Ми вам вручаєм владу не для того,

Щоб повнились кишені лиш у вас.

В ім’я усього світлого й святого,

Ми вибираємо, щоб захищали нас.

А ви, як найпродажніші повії,

Усе розкрали й крадете без тями.

У нас ви відібрали всі надії,

І риєте народу глибші ями.

Нема прощення зрадникам народу.

Колись прозріє змучена юрба.

І виведе усіх на чисту воду,

І розпочнеться нова боротьба.

Гриміть фанфари для нової слави.

Вже визріва в людей злоба і лють.

Ви так завзято узялись до справи,

Що завидки диявола беруть.

Боюсь, що злочинам усім настане кара.

Під невгамовну пісню палача.

І зникне грабежів страшна примара,

І буде правда квіти нам вручать.

Грабіжники, авантюристів піна,

Недолюдки, убивці й інша гидь.

Перед народом станьте на коліна

І покляніться лиха не творить.

                                                                   Володимир Гончаренко

Я ДО ВАС ПРИГОРНУСЬ

Я ДО ВАС ПРИГОРНУСЬ, УКРАЇНЦІ МОЇ

1

Я до вас пригорнусь, українці мої,

Попрошу полюбити простори свої,

Полюбить Україну такою любов’ю,

Щоб позаздрили вам найбагатші краї.

2

Українці, дружіть в круговерті життя,

Намагайтеся шлях свій пройти допуття.

Один одному руку потиснемо щиро –

І не буде ні заздрощів, ні каяття.

3

Все минає. Мине і трагедія днів,

Що диявол нечесним людцям заповів.

Ви учіть своїх діток чеснотам, добру,

Щоб щасливо з людьми  жити кожен умів.

4

Лицемірство і  зрада –  їм поруч іти.

Не дають вони чесним сягнути мети

Чи багато за правду без хліба вмирають

І готових для праведних щастя знайти?

ВІДГУКИ, РЕЦЕНЗІЇ ПРО ПОЕЗІЮ В, ГОНЧАРЕНКА

Мудрість, яку потрібно

шанувати i берегти

Володимир Гончаренко – поет, фольклорист, краєзнавець, журналіст увійшов в icторію української духовності з величезними напрацюваннями. Його творчість належить золотому фонду української елгги.

Тільки перелік його творчого доробку становить цілий ряд визначних праць, які є гордістю української нації, рідного йому народу. 3iбpaнi ним фольклорні матеріали лягли в основу його унікальної багатотомної праці „Поема мого народу”. Тут вміщено понад 100 тисяч прислів’їв та приказок, що увійшли до десятитомної книги „Великий словник прислів’їв та приказок Черкащини”. Це значима праця в українській фольклористиці. В ній знайшли місце золоті зерна мудрості українського народу.

„Саме епітет „золоті”, – як підкреслює науковець Bікrop Задворнов у статті „Мудрість українська в „Поемі мого народу”, – як ніякий інший відповідає еквіваленту праці Володимира Гончаренка. Варто погортати сторінки цієї книжки, щоб зануритися в животрепетне море народних мудрощів Шевченкового краю".

ВОЛОДИМИР ГОНЧАРЕНКО ПРО СЕБЕ

ПРО СЕБЕ

Народився 3 липня 1938 року в с. Кримки Шполянського району Черкаської області. Нинішнього літа виповнилося  – 75 років від дня народження і 55 років  з часу творчої діяльності.  Мене знають як письменника, поета, фольклориста, краєзнавця, журналіста.

Я – автор книг «На батьківщині Т.Г. Шевченка» (1984), «Сповнений любові та добра» (1990), «Я хочу пити сонячні настої» (1990), «Анекдот – наш анекдот» (1990), «Амінь» (1991), «Акорди серця» (1995), «Поема мого народу» (1996), „Словник прислів’їв та приказок про Т.Г. Шевченка” (1997), „Словник прислів’їв та приказок Шевченкового краю” (1998), „Черкащина в легендах та переказах” (2006), „Золота книга топонімів Черкащини” (2007); „Енциклопедія українських загадок” (2007), „Загадки Шевченкового краю” (2008), „Мудрі думки переживуть віки” (понад 12 тисяч 700 власних афоризмів), „Священні заповіді українців” (2010), „Великий словник прислів’їв та приказок Шевченкового краю в 10-ти томах” (2011), „Магія української приказки” (2011), „Календар православних свят” (2012), „Казки року”, „Словник прислів’їв та приказок про Т.Г. Шевченка”, „Авторські афоризми в 7-ми томах”, „Рубаї сонячні мої” (понад 1500 зразків цього жанру), „Народні прикмети погоди”, „Т.Г. Шевченко – духовний геній України”,  „Легенди, перекази, бувальщини про Т.Г. Шевченка”, «Кладу свої думи, Тарасе, до ніг твого вічного генія» (власні думки, висловлювання про Т.Г. Шевченка), «Легенди та перекази Шевченкового краю», «Народний календар Шевченкового краю», «Казки Шевченкового краю», «Загадки Черкащини», «Пісні рідної матері», «Словник топонімів Черкащини», «Золоті краплини у вільні години», «Волошковий вечір» (поезія).

Мною написані наукові розвідки: студентська наукова робота „Неозначено-особові речення у поезії Т.Г. Шевчека” (1964), «Із фольклорної скарбниці Черкащини» (1982), «Вогненне слово ворога рази» (1983), „Легенди Холодного Яру” (1983), „Із фольклорної скарбниці Шевченкового краю” (1984), „Записи прислів’їв та приказок на Черкащині” (жур. „Народна творчість та етнографія”, №3, (1984), „Літературно-меморіальна екскурсія Василь Симоненко” (1989), „Скарби фольклориста” (1984), „Із фольклорної криниці Шевченкового краю” (1984).

Сотні прислів’їв та приказок із моїх зібрань ввійшли до наукового видання „Прислів’я та приказки” (Серія „Українська народна творчість”, 1 книга, 1989 р.; 2 книга, 1990 р.), К.: „Наукова думка”.

Співавтор книги-меморіалу „Вінок безсмертя” (1987).

Упорядник першого  найповнішого в Україні видання поетичної спадщини Василя Симоненка „Ти знаєш, що ти – людина”, яка вийшла у видавництві „Наукова думка”, Київ, 2001, перевидана 2005 року.

Перший редактор журналу „Краєзнавець Черкащини”, №1, 1990; №2, 1991; №3, 1992.

Видавець плакатів „Народ мій є! Народ мій завжди буде!”, „Живу не лише за себе” – присвячені творчості В. Симоненка.

У періодичній пресі опублікував багато статей, нарисів, заміток на краєзнавчу тематику, з фольклору та етнографії.

Був організатором і керівником фольклорно-етнографічних експедицій „Холодний Яр”, ”Корсунь”, „На батьківщині Т.Г. Шевченка”, ”Черкаси – слави нашої окраса”, ”Чигирин – цитадель історичних подій”, ”Кам’янщина – стежками декабристського руху”, „Шляхами Максима Залізняка та Івана Гонти”, „Лебедин – край пісень і легенд”, „Дзвінка криниця Кобзаря в Лисянці”, „Там у Смілі біля річки Сріблянки”, „На батьківщині І.Нечуя-Левицького”, „Зійдемо, друзі, на Тарасову гору”.

У 1992 році організував видавництво „Інлес” та газету „Сьогодення”.

Член Національної Спілки журналістів України з 1975 року.

РІДНА МОВА

Мово рідна, де твої світанки?

Де козацтва вічна суєта?

Чи зустріне ще тебе на ганку

Мати – Україна золота?

Розбратали, рознесли по світу

Оксамит твоїх сумних пісень.

Де твої, Вкраїно, рідні діти?

Де твого спасіння світлий день?

Поховались, мов щурі у нори.

Засвітили рабства каганці.

То нехай для інших буде горе,

У лакея ж щастя у руці.

Мово рідна! Ох, які ж бо люди.

Серце в грудях болісно стиска,

Що тебе понівечили юди,

Ласого шукаючи шматка.

Мово рідна, ти – життя народу,

І культури рідної краса.

З–під меча недолюдка–заброди

Твоя сила знову воскреса.

Вірую, прийде твоє дозріння!

Вірую у долю твоїх днів!

Бо народ, що мав таке коріння,

Не зміліє в паводках віків!
                          Володимир  Гончаренко 

                                             Буду молитись!

Молитись буду, завжди, Боже,

У ясну днину й непогоду,

Щоб щастя дав ти гарне, гоже

Моєму рідному народу.

У мене серце не вороже –

Усім ти дай прекрасну вроду,

Та тільки скинь кайдани рабства

З мого одвічного народу.

Хай наша пісня чарівна

Над світом голосно луна.

   Володимир  Гончаренко
 

ПРОКЛЯТТЯ ВЛАДІ!

ПРОКЛЯТТЯ ВЛАДІ!

Не давай же, Господи, їм долі,

Ані їм, ні їхній дітворі.

Коли люди ходять босі й голі,

А вони жирують, як кнурі.

Проклени їх на Землі й на небі.

Дай хвороб їм скільки, як ідей.

Отоді згадають при потребі,

Як-то мучить праведних людей.

Певне, совісті  не мають ці Іуди,

Коли крадене в безмірний пхайють міх,

Та прокляття, що пошлють їм люди,

Переслідувати будуть вічно їх.

Проклени їх, Господи, як знає,

Твоя честь і правдонька свята,

Хай нутро постійно поглинає

Їхня ненажерна суєта.

Будьте прокляті. Бо через вас ми голі,

Люди падають від горя, як снопи.

Не відмолять цих гріхів ніколи,

А ні ваші папи, ні попи.

Може хтось із вас про щастя мріє,

Тож  верніть накрадене з міхів,

Може, Бог тоді вас пожаліє

І відпустить часточку гріхів.

Володимир Гончаренко

НЕ ВІРТЕ ЇМ!

НЕ ВІРТЕ ЇМ!

Не вірте їм! Брехать вони майстри.

Украсти у народу щастя дбають.

Їх бережуть закони, як хрести,

Які вони самі собі приймають.

Їх береже нечиста сила й зло.

Вони людей обплутали, як гади.

І їхнє ненаситне ремесло

Позбавило всіх прав людські громади.

Не вірте їм. Для зла вони прийшли.

Вони не вміють праведно молиться.

Вони не знають, як з людьми ділиться.

Вони дияволи, як їх батьки були.

Та покарали їх Боги в свій час

І цих така ж в житті чекає доля.

І хоч сьогодні давлять вони нас,

Прийде колись і до простих нас воля.

Раби повстануть. Бо народ – не зброд.

І відомстять усім їм за наругу.

Пожмемо, друзі, руки ми друг другу,

В усі часи перемагав народ.

Перемагав, як дружно йшов у бій,

Перемагав. І ворога давили.

Давали відсіч нечисті усій,

Коли єднали у борні ми сили.

Єднайтесь, друзі, за свої права.

Робім для себе, а не для них закони.

Єднаймося у доблесні загони,

Хай боротьба з буржуями трива.

Та якби у житті погано не було,

Які б нам не чинив буржуй тортури,

Та ми поборемо нечисту силу й зло,

Пощезнуть із Землі диявольські натури.

Бо з нами Бог. Він сила в боротьбі.

І він завжди народу допоможе.

Та треба істину запам’ятать тобі,

Хто бореться, той завжди переможе.

ШПОЛА

Шпола

Рідна Шполо! Ти, як пташка рання,

В плині сивих від борні годин.

Через Шполу їхав на навчання,

Повертався в Кримки й Лебедин.

Пахла медом білопінна гречка

І торкались рук моїх жита.

Приїжджав не раз я до містечка,

Де сама історія вита.

Як води нап’юся в Шполі зрання –

Втома геть із пліч моїх спада.

Через Шполу віз своє кохання –

В Лебедин щасливий Галайда.

У Богдана теж було тут діло –

Наганяв на шляхту переляк.

Це вже потім запалає Сміла

І на Шполу рушить Залізняк.

Чи не тут бої були останні,

Днів уже не видно тих здаля.

Лиш Кобзар у бронзі на майдані

На борню народ благословля.

Слали звідси ворогам „гостинці”,

Тим поганцям, що брели сюди.

Брали зброю юні лебединці,

Щоб покінчить з рабством назавжди.

І диміли над фашистом ранки:

Україно, ворога карай!

Бились тут солдати до останку

Щоб звільнить від гітлеризму край.

Рідна Шполо! Як мені приємно,

Коли спогади думки мої прядуть.

Люди тут трудились не даремно –

Їхню славу крізь століття чуть.

В. Гончаренко

Володимир Гончаренко РУБАЇ ПЯТНИЦІ

1525

Бог – одвічний наставник мойого життя,

Чи ж прожити зумів я його до пуття?

Скільки б ми не хотіли ті дні  повернути,

Та не буде нічому уже вороття.

1526

Не пийте кров, не їжте плоть мою.

Серед людей нам краще ніж в раю.

І душу не гнітіть – святим не хочу бути.

Не кланяюсь Богам. Я маю честь свою
                                                                              1527

Часи тепер  не ті, де чесному хвала,

Тут підлих  шахраїв уславлені діла.

Вони товчуться в черзі біля влади,

Й спотворює нам світ ця дика кагала.

1528

Я вічний на землі, допоки будуть люди,

Я чесних славити в своїх поемах буду.

Хвала тобі, мій Боже світлих дум,

Молитись правді я вовіки не забуду.

Володимир Гончаренко, пятниця, 26 липня 2013 року

ВОЛОДИМИР ГОНЧАРЕНКО ІЗ ЗБІРКИ РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ

1510

Були ми на Землі не згірше від Богів,

Та капіталіст-глитай над нами суд вчинив.

Він совість втративши, забрав у нас роботу,

З святих дітей Землі зробив німих  рабів.

1511

Ви, геї і раби. Ну, чим би ви гордились?

Насправді ж ви в ніщо давно перетворились.

Насправді ви лайно, від чого дикі люди

Тікаючи від вас, в печерах відхрестились.

1512

Ну, як спасти цей світ? Безсила вже громада.

Перед негідником повзти готові гірше гада

Вас давлять і плюють на вас, як на нікчем.

Ви ж думаєте – вам то манна з неба пада.

1513

Бандитизм розвели, що не можна вже жити.

Багачі й бізнесмени – найбільші бандити.

Обікрадуть тебе, будеш ти й винуватий,

Бо за гроші суддя злочин може прикрити.

1514

Світ – лікарня з мільярдами підлих хвороб.

Узаконив  шахрайство і царство нероб.

Він на совість і правду накинув кайдани,

Заганяючи чесного генія в гроб.

1515

Шахраями набиті державні палати –

Перед ними ти мусиш за правду конати.

Вони кров висисають із чесного люду

І готові копійку останню забрати.

1516

На прощання скажу – не потрібні печалі,

Як до Бога колись я на прощу причалю.

Таємниці життя розгадать нам несила,

Хоч які у житті не долали б ми далі.

1517

Навергав ти на цій Землі чимало,

Але ця праця не пройшла дарма.

Та це здається генієві – мало,

Бо безтурботність – це йому тюрма.

1518

Ми творим на Землі, для того й Бог послав,

Щоб добрих ми змоглим створить багато справ.

Та хто добро творив, а хтось гріхів набрав.

Та добрий  Бог гріхам ніде не потурав.

1519

Ми так хотіли Господа любить,

А він на нас давно махнув рукою,

Він не прийде ніколи з нами жить,

Бо панські ваблять і його покої.

1520

Я не дарма не п’ю хмільне вино,

Хоч, може, й Богом послане воно,

Щоб ми і горе, і гріхи у нім топили.

Та губить душу – звісно це давно.

1521

Якщо тобі назначені роки,

Жити з людьми. Чи, може, навпаки

Лихому ти прислужишся тирану

І продаси народ свій залюбки.

1522

Нема життя, коли народ кона,

Коли його з’їдає сатана.

Нема життя, коли за кусень хліба

Брат брата за межею обмина.

1523

    Свойого сина не вберіг Господь,

Прислав нам Леніна і Сталіна взаміну

Щоб навели в суспільстві дисципліну,

Та ненавистці людства не збороть.

1524

Ти йшов до Бага. Бог тобі поміг

Здолать безмежжя й крутизну доріг.

Та шахраям він більше помагає

Нас у баранячий скрутити ріг.

1525

Бог – одвічний наставник мойого життяі,

Чи ж прожити зумів я його до пуття?

Скільки б ми не хотіли життя повернути,

Та не буде нічому уже вороття.
                    Володимир Гончаренко, 25 липня 2913 року