РУБАЇ НОВІ МОЇ
361
Загинули й
боги безсмертні
У дивнім часу
круговерті.
Упали ідоли
століть.
Лиш правда
непідвласна смерті.
362
Серед тополь струнких знайшов принаду,
Коли у золоті дзвінкому листопаду
Побачив їх, як
діток чарівних,
Що йдуть дорогою до Бога на пораду.
363
Гори зоря,
тобі ще падать рано,
Ще не лягала
спать моя кохана.
Волошки сині в
небесах розквітли.
Радіймо, що
життя на цій землі нам дано.
364
Чому б тобі не
стать ранковою росою?
Чому б тобі не
буть весни красою?
Чому б не
звеселять усю земну принаду
З струмком
дзвінким між верб і осокою?
Немає коментарів:
Дописати коментар