РУБАЇ СОНЯЧНІ МОЇ
345
Чи ж мало нам
титанами дано?
Всього ж не
вхопимо для себе все одно.
Нащо жага людська? Нащо їм так багато?
Та вічний плин
життя не згасить і вино.
346
Злоба століть
у нас ще не пройшла,
На добрих
справ життя вона, як тінь лягла.
До щастя йдем,
а люди – не взірець.
Чи ж мало
геніїв уже земля дала?
347
Закутий в камінь
тихо берег спить.
В ланцюг
закутий мусить також жить.
По кому
музика, чи ж він її почує, –
Чи всі жалі
він звіда хоч на мить?
348
Відміряєм шляхи: хто рівні, хто криві.
Хто йде
відкритими, а хтось шука нові.
А для
ледачого: йому шляхів не треба,
Він перележить
якось і в траві.
Немає коментарів:
Дописати коментар