У ПОЕЗІЮ БОСІ НЕ ХОДЯТЬ
369
Ніжніш троянд коханої уста.
Ніжніш конвалії душа її проста.
Я серцем лину
до твого кохання –
На стежці ніжності та вірність пророста.
370
Мов горобці є
люди, так набриднуть,
Що справи всі
нараз нам остогиднуть.
Що навіть
квіти в їх руках зів’януть,
Й сором’язливі щічки зразу збліднуть.
371
То цвіт рожевих губ глибин душі сягне,
То знов терзать почнеш, немов тиран мене.
То велич
доброти, то гіркота обману
По серцю ніжному, мов бритвою черкне.
372
Невже зима
така холодна, як і ти?
Де полум'я у
світі цім знайти,
Щоб запалить
тих почуттів вогні,
Які у твоє серце зможуть перейти?
Немає коментарів:
Дописати коментар