НОВІ РУБАЇ
349
О, гори! –
Таїни одвічні сторожі.
Ви стоїте віки на зоряній межі.
Скажіть: «Хто
зрікся матері, того карають сни
І обвивають
серце крижані вужі?»
350
Хто скаже
правду, чи одвічні ми?
Чи ми із
Всесвіту, чи з райської тюрми,
Де Бог утримував там Єву
і Адама?
Чи від
бджолиних сот і від хурми?
351
Хтось в світ
приходить, інший залишає.
Та людській
доброті кінця немає.
От тільки хто
нічого не створив,
Тих забуття, як прірва, поглинає.
352
Ми досягли в своїм
житті чимало,
Щоб хліб, як
сонце, чесні люди мали.
Та як загоїти
людські жалі і смутки,
Цієї мудрості
ми так і не пізнали.
Немає коментарів:
Дописати коментар