Володимир ГОНЧАРЕНКО ТИ З ПОХМІЛЛЯ НЕ МОЖЕШ ПІДНЯТЬ ГОЛОВИ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ТИ З ПОХМІЛЛЯ НЕ МОЖЕШ ПІДНЯТЬ ГОЛОВИ

57

Ти з похмілля не можеш піднять голови

І схиляєш все нижче її до  трави.

Шовковистими луками бродиш без тями,

А яку благодать ти стоптав, уяви!

58

Забуло серце пройдені літа:

І я не той, і ти уже не та.

Доріг немало стоптано уперто.

Де ж середина наша золота?

59

Простеляємо килими щастя собі

І його здобуваєм в тяжкій боротьбі.

Не пролий ні краплини ти сліз на дорогу,

Не піддайся негодам, розтлінню й журбі.

60

Хто нам світло від сонця  в очах запалив?

Хто нам мудрості в чаші життєві налив?

Чому ж  досвід віків нам не став у пригоді,

Щоб з нас кожен щасливо і радісно жив?