ДРАМИ В ПОЕЗІЇ
57
Ти з похмілля не можеш піднять голови
І схиляєш все нижче її до трави.
Шовковистими луками бродиш без тями,
А яку благодать ти стоптав, уяви!
58
Забуло серце пройдені літа:
І я не той, і ти уже не та.
Доріг немало стоптано уперто.
Де ж середина наша золота?
59
Простеляємо килими щастя собі
І його здобуваєм в тяжкій боротьбі.
Не пролий ні краплини ти сліз на дорогу,
Не піддайся негодам, розтлінню й журбі.
60
Хто нам світло від сонця в очах запалив?
Хто нам мудрості в чаші життєві налив?
Чому ж
досвід віків нам не став у пригоді,
Щоб з нас кожен щасливо і радісно жив?
Немає коментарів:
Дописати коментар