Володимир ГОНЧАРЕНКО
РУБАЇ

269

П'яниці думають, що я не п'ю до дна

Лише тому, щоб не платить сповна.

Не скнарість мучить чесну мою душу,

А те, чи ж у вині хто глибше світ пізна?

270

Цяцьковані осли і серед нас ще ходять,

Їх підлі за шовковий мотуз водять.

Я ж з підлістю борюсь за правди чесний порух.

Тому й не жду, що сад мій сріблом обгородять.

271

Мій дід гончар. І я б ліпив горнята.

В мені кипить вогонь і сила та завзята.

Але дарма, хто ж купить ту принаду?

Хіба що хлібороб на забавку до свята.

272

Вином себе, як глеки, наливаєм.

Під виноградом потім спочиваєм.

Дарують лози сік такий чарівний,

А чи багато ми від хмелю того маєм?