Володимир ГОНЧАРЕНКО Вип'єм, друже, до дна, якщо Бог нам дає.

Володимир ГОНЧАРЕНКО 

Вип'єм, друже, до дна, якщо Бог нам дає.

57

Ти з похмілля не можеш піднять голови

І схиляєш все нижче її до  трави.

Шовковистими луками бродиш без тями,

А яку благодать ти стоптав, уяви!

58

Забуло серце пройдені літа:

І я не той, і ти уже не та.

Доріг немало стоптано уперто.

Де ж середина наша золота?

59

Простеляємо килими щастя собі

І його здобуваєм в тяжкій боротьбі.

Не пролий ні краплини ти сліз на дорогу,

Не піддайся негодам, розтлінню й журбі.

60

Хто нам світло від сонця  в очах запалив?

Хто нам мудрості в чаші життєві налив?

Чому ж  досвід віків нам не став у пригоді,

Щоб з нас кожен щасливо і радісно жив?

61

Чом не п'єш ти вина, чаша ж повна налита?

Карта щастя твого ще ніким не побита!

Не сумуй, що стомивсь. Бог добавить нам сили.

Не завидуй, хто п'є  з золотого корита.

62

Вип'єм, друже, до дна, якщо Бог нам дає.

Нам не жалко вина, якщо щастя наллє.

Тихо вечір мине.. І скупається в чарці зоря.

Нехай скаржиться той, хто за зраду життя продає.

63

Думав я: хто б ту  славу мені передав.

І здавалась вона найцікавішою серед забав.

Та, узявши у руки перо, я одразу збагнув, –

Непросту собі працю в житті я обрав.

64

Хочеш ім’я своє вкарбувати в  граніт?

А чи зможе  засяять воно на весь світ?

Та життя кам’яне мою душу не вабить,

Я живого життя хочу бачити плід.