Володимир ГОНЧАРЕНКО ВІТАЮ ДОБРОТУ І РОЗУМ ВІЧНИЙ НАШ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ВІТАЮ ДОБРОТУ І РОЗУМ ВІЧНИЙ НАШ

29

Веселіш на життя нам дивитись потрібно,

Жить не кволо, велично, значимо – не дрібно.

Не боятися слуг, обминать брехунів, лиходіїв.

Жити щиро й правдиво, до Божого слова подібно.

30

Де колоски мої в торбинці з горя зшитої?

І не цураюсь долі я, на всіх вітрах підбитої.

Топтав стежки у світ ногами босими,

А що знайшов я на Землі, шатром небес укритої?

31

Яке ще місиво зробить задума Бог?

Працюю я, як працював – за трьох.

Ліпив горшки святі  мій добрий дід гончар.

Мені ж із слів ліпить дав мудрість він у дар.

32

Ми багато чого не пізнали у нашім житті.

Ми чимало неправди стрічали на нашім путі.

Що взяли ми від неба, а що від святої землі?

Тільки те, що служили правдиво завітній меті.

33

Ти смішилище робиш з людини, невтомне  життя.

Ти настирливо пхаєш її у багно, в суєту, у сміття.

Я ж виборсуюсь з нього і прагну дістатись зірок,

Кожній римі дотепній радію, як ляльці наївне дитя.

34

Не кричіть ви на мене. Я більше не буду вас чуть.

Вороги хай таємно злодійські тенета не тчуть.

Доля нам відкриває то в пекло  дорогу, то в рай.

Ну, а  гроші  піском поміж пальців життя протечуть.

35

Вороги не дрімають, щодня наставляють сільце.

Сумувать нам від цього, чи дякувать долі  за це?

Бо вони не дають нам спокійно на світі прожити,

Відкриваючи в  злобі своє ненаситне лице.

36

Розумію – для вас я сьогодні іще не мудрець.

Мудрим стану тоді, як надінуть терновий вінець.

Все, що вчора робив, я розумному встиг передати,

А сьогоднішній день – це майбутнього вірний гонець.

37

Так багато, здається, відміряла доля годин,

Лише мить і ти з смертю – один на один.

Ми працюємо гірко, на скронях вже  рясно сивин –

Отакий несподіваний часу безжалісний  плин.

38

Я багато годинників в хату батьківську приніс.

Думав, Бог мені часу відмірить чималий укіс.

Тільки марне чекав: сивиною покрилися скроні.

Втратив навіть і те, що в долонях я бережно ніс.

39

Живучи, кожен мріяв добутись святого вінця,

А тепер все частіше доводиться з неба чекати гінця.

Що ми мали в долонях, коли  ледь на світ споряджались?

Що візьмемо з собою, сягнувши сумного кінця?

40

Наївно думати, що взавтра нас мине

І горя міх, і доля вередлива.

Тож будьте мужніми, нехай вас не зігне

Ні зрада друзів, ні брехня злослива.

41

Чому ж ридаєте, що друга поховали?

Чому ж про нього при житті не дбали?

Чому маскуєте в сльозах неправди суть,

Що люди мруть, ви ж ніби і не знали!

42

О, Боже мій! Які сумні  діла?

Чому за  чесність доля нас трясла?

А ти де був, як правду катували?

Чи, може,  ненька сили не дала?

43

Я не зітлію в безвісті віків!

Сягну я розумом усіх материків!

Я буду правдою карати чорне зло!

Прислухайся до цих правдивих слів!

44

Не зраджу вам, Боги, бо я не підлий Брут.

Слова від вас дійшли і ось вони вже тут,

Я людям передам правдивих слів основу,

Як квітів польових зірву на пам’ять жмут.

45

Ми за чесність свою немалі вже сплатили борги:

На тортури вели нас і друзі, і  злі вороги.

Пломеніли ж ми  завше, як ватра, жагою життя,

І  кували для мудрості сильні і  гострі плуги.

46

Вже день пройшов і ніч нас огортає –

У темні шати простір одягає.

Ми мусим жить і в темряві, і в горі:

Хоч сонце світить, а чи ніч сповзає.

47

До вічного життя у рай нас закликають,

Що ж на Землі від  цього люди  мають?

Одні плоди земні, як свині  пожирають,

А інші в рабстві увесь вік конають.

48

До мене руки простяга жебрак,

Поет–багач, він, певне, дума так.

Поет мільйони мав би, та не має,

Бо не продасть він мудрість за п’ятак.

49

На світі красти гріх, а крадуть всі безбожно.

Багатий краде все, поетові ж – не можна.

Бо слово – таїна веде полки за волю

І в полум’ї згоря його  душа побожна.

50

Не красти ми прийшли, а брать своє в ділах.

У праці щастя в нас – не в підлих грабежах.

Будь добрий, потрудись – твоє прийде до тебе,

А мільйонер згорить, як сміття на вітрах.

51

Якщо в людини совість є, то це, мабуть, від Бога.

Вона не може брать без дозволу нічого.

А скільки є таких, хто грабає без міри.

Їм очі позичать в Сірка, а чи в Бульдога.

52

Чесних совість тримає на білому світі,

Їм здається – за все вони, бідні, в одвіті.

Потерпіть! Бог ніколи не дасть вас в обіду,

Ви побачите щастя в небаченім цвіті.

53

Яка та Доля? Чом вона не з нами?

Не пригощає нас вином і пирогами?

Бандюзі он дає і почесті, і славу,

А в бідного завжди трагедії і драми?

54

Ніщо не мучить так, як совість мучить чесних.

Радію я тоді, як квітнуть ніжні весни.

Я помисли свої несу простій людині.

Але не знать коли той чесний знов воскресне.

55

Та скільки б ми горілки не хилили,

Її осилити нема ні в кого сили.

Той праведник гріхів побільше наливає,

Коли він сулію в руках своїх тримає.

56

Ви не мучтесь, що мало доріг ще пройшли,

Що з п'яничками  часто не в міру пили.

Бог не буде карать вас за випиті вина,

Покарає він тих, хто нечесно жили.