ПОЦІЛУНКИ ГАРЯЧІ, ЯК СОНЯЧНИЙ СЛІД
81
Я не знаю дороги, які ще пройти,
Щоб торкнутися взавтра своєї мети.
Друзів наших не мучать дитячі печалі,
А я мучусь, як правді людській помогти.
82
Навіть тих, хто не вірить, обманить життя,
Дружбі зрадженій – більше нема вороття.
Схожий ворог на друга, а як розпізнати,
Де зрадливі, де чесні людські почуття?
83
Хто нечесно живе, може, й легше прожить,
Ніби вкрадена в
Бога щаслива та мить.
Та даремно. Від Бога брехні не втаїти, –
Тож правдиво на світі потрібно нам жить!
84
Є такі, – не працюють, а їм ще й везе.
В того піт із чола – сухарі лиш грезе.
Але знайте, що Бог нам достатньо відміря –
Скільки кожен із нас до кінця довезе.
85
Друзі є, й вороги. Та різниця між ними яка?
В того стежка вузенька, а в іншого дуже стрімка.
Хто від смерті тебе в лиховісні години спасає,
Того в друзі бери і не буде тоді твоя доля,
як перець, гірка.
86
Не сумуй, що пройшли, ніби ранки, роки.
Так проходять у людства епохи й віки.
Наша мудрість коли б готувала вино молоде,
То, напевне, вціліли б і совість, і наші боки.
87
Те, що створено Богом, – чи ж нам розв’язать?
Пісню рідних полів зобов’язані ми доспівать.
Бо кому, як не нам, Бог послав таємниці буття,
Які так намагаємось ми у своєму житті розгадать?
88
Ховалось сонце в полум”ї заграв,
Я день при дні за цим спостерігав.
І колесо життя моє за ним котилось.
Ось так і я
спочину серед трав.
Немає коментарів:
Дописати коментар