ДВІСТІ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ СНІП РУБАЇВ
Чому ж ридаєте, що друга поховали?
Чому ж про нього при житті не дбали?
Чому маскуєте в сльозах неправди суть,
Що люди мруть, ви ж ніби і не знали!
42
О, Боже мій! Які сумні діла?
Чому за
чесність доля нас трясла?
А ти де був, як правду катували?
Чи, може,
ненька сили не дала?
43
Я не зітлію в безвісті віків!
Сягну я розумом усіх материків!
Я буду правдою карати чорне зло!
Прислухайся до цих правдивих слів!
44
Не зраджу вам, Боги, бо я не підлий Брут.
Слова від вас дійшли
і ось вони вже тут,
Я людям передам правдивих
слів основу,
Як квітів польових зірву на
пам’ять жмут.
Немає коментарів:
Дописати коментар