ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ СНІП РУБАЇВ
25
Не нам тепер жаліть, що є на світі люд:
Як зерно золоте, а не нікчемний бруд.
Чи радість принесуть мої слова до серця?
Та люди мудрості від Бога вічно ждуть!
26
Не навчився в житті я неправедно жить.
Лиш навчивсь довірять і людьми дорожить.
Та даремна свята ця і мудра наука,
Коли друг
тебе зрадить у будь–яку мить.
27
Навіщо голова – цей мудрий, дивний глек,
Носій таїн людських, злодійств і небезпек,
Чом не налитий він по вінця добротою?
За що ж у бій ішов варяг і скіф, і грек?
28
Так навіщо було нам учитися, тратить розум, і
гроші?
Краще вже до буржуя пихатого йти в міхоноші.
Так воно не захоче ще й брать мудреця в провожаті,
Бо мудрець не дозволить йому бідняків обдирати.
Немає коментарів:
Дописати коментар