НЕМА СВЯТІШОЇ ЛЮДИНИ
НА ЗЕМЛІ
Прийшла субота. Ось моя відрада.
Швиденько я збираюсь в Лебедин.
Моя там ненька. Буде вона рада,
Що я приїхав з дітьми, – не один.
Я знов з тобою, матінко старенька.
Ступаю вкотре я за твій поріг.
Моя ти люба, ти моя, рідненька,
До тебе лину я з натомлених доріг.
Садок вишневий. Яблуня крислата.
В дворі зелений килим шпоришу.
І завжди чиста біла моя хата,
Як найдорожчий дар, я вас в душі ношу.
І де б не був я на земних просторах
Яким би не було складним життя моє,
На цих земних просторах неозорих,
Я пам’ятав, що мати в мене є.
Але тепер тих радощів нестало.
Немає матері. Й село тепер не те.
І люди всі чужими ніби стали.
І зникло з неба сонце золоте.
Прийде субота. Та куди поїдеш?
Ми іншим жити почали життям.
З людьми чужими снідаєш, обідаєш,
Та найрідніша матінка – затям!
Немає матері. Кому тепер ті болі,
Кому переживання й ті жалі?
І скажуть вам в степу стрункі тополі:
Нема святішої людини на Землі!
Немає коментарів:
Дописати коментар