СТО ДЕВЯТИЙ СНІП РУБАЇВ
203
Є люди–потвори, навіщо їм жити?
Не
вміють життям ці людці дорожити.
Ми ж добрі до них. Кусень хліба
даємо,
Вони ж нас готові ні за що убити.
204
Дні, як коні, та їх до кілка
не припнуть.
Бо вони безперевну долають у
Всесвіті путь.
Ми не можем в долоні всі зорі
зібрати,
Щоб вершини всіх знань ми
зуміли сягнуть.
Немає коментарів:
Дописати коментар