Десятий сніп рубаїв
38
Я багато годинників в хату батьківську приніс.
Думав, Бог мені часу відмірить чималий укіс.
Тільки марне чекав: сивиною покрилися скроні.
Втратив навіть і те, що в долонях я бережно ніс.
39
Живучи, кожен мріяв добутись святого вінця,
А тепер все частіше доводиться з неба чекати
гінця.
Що ми мали в долонях, коли ледь на світ споряджались?
Що візьмемо з собою, сягнувши сумного кінця?
40
Наївно думати, що взавтра нас мине
І горя міх, і доля вередлива.
Тож будьте мужніми, нехай вас не зігне
Ні зрада друзів, ні брехня злослива.
41
Чому ж ридаєте, що друга поховали?
Чому ж про нього при житті не дбали?
Чому маскуєте в сльозах неправди суть,
Що люди мруть, ви ж ніби і не знали!
42
О, Боже мій! Які сумні діла?
Чому за
чесність доля нас трясла?
А ти де був, як правду катували?
Чи, може,
ненька сили не дала?
Немає коментарів:
Дописати коментар