Володимир Гончаренко Одинадцятий сніп рубаїв

Володимир Гончаренко
Одинадцятий сніп рубаїв

43

Я не зітлію в безвісті віків!

Сягну я розумом усіх материків!

Я буду правдою карати чорне зло!

Прислухайся до цих правдивих слів!

44

Не зраджу вам, Боги, бо я не підлий Брут.

Слова від вас дійшли і ось вони вже тут,

Я людям передам правдивих слів основу,

Як квітів польових зірву на пам’ять жмут.

45

Ми за чесність свою немалі вже сплатили борги:

На тортури вели нас і друзі, і  злі вороги.

Пломеніли ж ми  завше, як ватра, жагою життя,

І  кували для мудрості сильні і  гострі плуги.

46

Вже день пройшов і ніч нас огортає –

У темні шати простір одягає.

Ми мусим жить і в темряві, і в горі:

Хоч сонце світить, а чи ніч сповзає.

47

До вічного життя у рай нас закликають,

Що ж на Землі від  цього люди  мають?

Одні плоди земні, як свині  пожирають,

А інші в рабстві увесь вік конають.

48

До мене руки простяга жебрак,

Поет–багач, він, певне, дума так.

Поет мільйони мав би, та не має,:

Бо не продасть він мудрість за п’ятак.