Володимир Гончаренко Про кохання

Володимир Гончаренко
Про кохання

                                                              ххх

6265

Без іскри справжніх почуттів нема.

Кохання всі людські серця трима.

Зближає відстані, стежки коротить довгі –

В полоні почуттів печемось не дарма.

6281

Крізь асфальт проб’ється травка,

Крізь невігластво – кохання.

Не проб’ється й дуб крізь камінь;

Та кохання надто сильне,

Щоб збороти всі незгоди.

6286

За невдачами невдачі –

Чом життя про це не плаче?

Чи сумує день при дні

Так кохана по мені?

Хоч сумує – не сумує,

6289

Воно приходить, як весна,

Воно як диво серед квітів.

Ми перед ним – наївні діти,

Яких лякає крутизна.

6290

Кохання – радощів вінець,

Кохання – потаємні смутки,

Кохання – ніжні незабудки,

Що серце тягнуть у танець.

Та чи серце її чує

Голос серденька мого?

Хоч і чує – не вгамує

Як душею не відчує

Поклик серденька мого.

6297

Той, хто коханого не прагне ложа,

Того душа на привид ночі схожа.

6298

Усе весною проростать бажає,

А він живим себе у землю загрібає.