ШПОЛА

Шпола

Рідна Шполо! Ти, як пташка рання,

В плині сивих від борні годин.

Через Шполу їхав на навчання,

Повертався в Кримки й Лебедин.

Пахла медом білопінна гречка

І торкались рук моїх жита.

Приїжджав не раз я до містечка,

Де сама історія вита.

Як води нап’юся в Шполі зрання –

Втома геть із пліч моїх спада.

Через Шполу віз своє кохання –

В Лебедин щасливий Галайда.

У Богдана теж було тут діло –

Наганяв на шляхту переляк.

Це вже потім запалає Сміла

І на Шполу рушить Залізняк.

Чи не тут бої були останні,

Днів уже не видно тих здаля.

Лиш Кобзар у бронзі на майдані

На борню народ благословля.

Слали звідси ворогам „гостинці”,

Тим поганцям, що брели сюди.

Брали зброю юні лебединці,

Щоб покінчить з рабством назавжди.

І диміли над фашистом ранки:

Україно, ворога карай!

Бились тут солдати до останку

Щоб звільнить від гітлеризму край.

Рідна Шполо! Як мені приємно,

Коли спогади думки мої прядуть.

Люди тут трудились не даремно –

Їхню славу крізь століття чуть.

В. Гончаренко