ВІДГУКИ, РЕЦЕНЗІЇ ПРО ПОЕЗІЮ В, ГОНЧАРЕНКА

Мудрість, яку потрібно

шанувати i берегти

Володимир Гончаренко – поет, фольклорист, краєзнавець, журналіст увійшов в icторію української духовності з величезними напрацюваннями. Його творчість належить золотому фонду української елгги.

Тільки перелік його творчого доробку становить цілий ряд визначних праць, які є гордістю української нації, рідного йому народу. 3iбpaнi ним фольклорні матеріали лягли в основу його унікальної багатотомної праці „Поема мого народу”. Тут вміщено понад 100 тисяч прислів’їв та приказок, що увійшли до десятитомної книги „Великий словник прислів’їв та приказок Черкащини”. Це значима праця в українській фольклористиці. В ній знайшли місце золоті зерна мудрості українського народу.

„Саме епітет „золоті”, – як підкреслює науковець Bікrop Задворнов у статті „Мудрість українська в „Поемі мого народу”, – як ніякий інший відповідає еквіваленту праці Володимира Гончаренка. Варто погортати сторінки цієї книжки, щоб зануритися в животрепетне море народних мудрощів Шевченкового краю".

Творчість Володимира Гончаренка не обмежується цими надбаннями. До його праці „Поема мого народу” увійшли окремими книгами – „Легенди, перекази, бувалыцини про Т.Г. Шевченка”, „Кладу свої думи, Тарасе, до ніг твого вічного генія”, „Легенди та перекази Шевченкового краю”, „Класичний народний календар Шевченкового краю”, „Казки Шевченкового краю”, „Народна медицина Шевченкового краю”, „Пісні рідної матері”, „Енциклопедія українських загадок”, „Словник топонімів Шевченкового краю”, „Словник прислів’їв та приказок Шевченкового краю”.

В його творчому доробку понад 12 тисяч 500 власних афоризмів, висловлювань, думок, 1450 рубаїв, частина з яких увійшли до „Червоної книги мудрості”.

В. Гончаренко зібрав понад 2 тисячі пісень, частівок, понад 3 тисячі прикмет погоди, понад 1500 розшифрованих топонімічних назв Черкащини, понад 300 легенд, переказів, бувальщин, афоризмів про Т. Г. Шевченка, 100 казок та багато інших фольклорних мaтepiaлів.

В.А. Гончаренко плоть від плотi справжній син українського народу. „Bih, разом з іншими борцями за справедливість i щастя нашого народу, – як відзначав доктор філологічних наук, професор, академік Української Академії наук Національиого прогресу В.К. Шпак у передмові до книги „Поема мого народу” – животворний дух людської мудрості”, – започаткував новий етап у літературному upoцeci – noeзію передпутчівсъкого періоду. Його поетична збірка „Амінь!” знаменувала собою своєрідне передбачення розпаду Радянського Союзу”.

Наприкінці 1989 року він організовує в Черкасах ініціативну групу, яка була першим осередком naртії „Незалежна Україна”, розробив програму та статут цієї організації, підготував перший номер газети „Незалежна Україна” (червень 1989).

Володимир Гончаренко щиро i безкомпромісно любить свій український народ, дбає за процвітання рідного краю. Він не мислить себе без України. В одній із статей пише: „Для мене Україна завжди була вище власних інтересів. У її великій icтopiї я не відчував себе самотнім. Я глибоко вростав корінням своєї душі в глибини народної мудрості i напував свій талант цілющими водами української духовності. Я щирий у своїй відданості Україні, її людям. I щоб не говорили, добре знаю, що без таких безмежно закоханих у рідний край українців, не було б Великої України. I я гордий з того, що належу до найпрогресивнішого крила української еліти”.

Володимир Гончаренко – це ще одна яскрава сторінка у книзі буття українського народу. Його творчість займає достойне місце в ряду немеркнучих імен новітньої української літератури і чекає своїх дослідників. Якщо в світі існує щось святе й велике, то це для поета – Чесна Людина і ті реальні діяння, які вона робить для суспільства, для рідного народу.

Тавруючи в своїx поезіях дріб’язковість i нікчемність міщанського, потворного i розбещеного життя, він возвеличує людину творчу, натхненну, працелюбну.

Я б небо прихилив до долі трударя.

За щастя праведних не пожалів царя.

Тим голову б зітнув, хто істину спотворив.

Чи ж справедливості колись зійде зоря?

Володимир Гончаренко – безпосередній учасник подій, що передували розвалу радянської системи i сприяли утворенню незалежної держави України. Володимир Гончаренко був, в мipy житгєвих обставин, завжди в опозиції до влади. На його світогляд наклали відбиток важкі змагання в роки Громадянської війни, голодомор тридцятих років, сталінські penpeciї, noвоєнні роки з тяжкою працею на колгоспному полі за часто неоплачуваний трудодень i напівголодне дитинство.

Все це гнітило його, прокладало глибоку борозну через його душу, через усе його життя. Не було в нього прощения нi Сталіну, ані його nociпакам – намісникам в низових ланках суспільства.

Ось чому при всій його університетській ocвіченості, щоб пробитися у верхи достатньо було мати квиток комуніста, бо за допомогою цього універсального засобу, часто й недалека людина могла пробивати coбi шлях до чиновницької iєpapxiї”. Володимир Гончаренко цим не скористався. Навіть коли йому в Черкаському облтелерадіокомітеті запропонували роботу голловного редактора обласних радіо з умовою, що він вступить в ряди комуністичної партії, він відмовився i вимушений був у зв’зку з цим розрахуватися з посади редактора i перейти на іншу роботу, яка не давала йому ні можливості чиновницького росту, нi пільгових мaтepiaльниx благ: Але нiкoли не сумував з приводу таких життевих негараздів, бо знав, що він не стане лакузою i не буде прислужувати чиновнику–паразиту заради шматка хліба. Не буде служити тим бузувірам, які втратили людську coвість i людську подобу, віддаючи своїх одноплемінців на явну смерть у ГУЛАГи i Сибірські в’язниці.

Робили комунізм – не мали вдосталь їсти.

Робили на вождя – не знали, де й присісти.

Робили, як раби, а мали лиш горби –

Це щастя нам принесли комуністи.

В своїх поетичних мініатюрах–рубаях він створює художні та icторично достовірні образи. I коли б у його творчому доробку не було нічого кpiм рубаїв, його ім’я одинаково залишилося б назавжди в українській літературі.

Боги, Небо i Всесвіт; як всемогутні сили, які дають життя i відбирають його, які спроможні ощасливити i гірко розчарувати, з’являються в його поетичних малюнках не тільки як традиційні, а й цілком peaльнi персонажі, які покликані вічно утримувати мораль людини в належних для цивілізованого суспільства межах.

Володимир Гончаренко пише для тих і про тих, з ким живе, з ким ділить насущний кусень хліба, горе і радощі, чиї інтереи відстоює, з ким будує майбутнє. Таким ідеалом для нього є український народ, його мова, його культура.

Джерелом сили поета Володимира Гончаренка є його найтісніший зв’язок з народом.

Поет живе інтересами простих, чесних людей. Намагається підняти Людину на вершину високої моралі, вселити вipy у власні сили i спроможність вистояти в нелегкій боротьбі за Царство Розуму i Справедливості.

Михайло Кочерган,

доктор філологічних наук,

професор, м. Київ