РІДНА МОВА

Мово рідна, де твої світанки?

Де козацтва вічна суєта?

Чи зустріне ще тебе на ганку

Мати – Україна золота?

Розбратали, рознесли по світу

Оксамит твоїх сумних пісень.

Де твої, Вкраїно, рідні діти?

Де твого спасіння світлий день?

Поховались, мов щурі у нори.

Засвітили рабства каганці.

То нехай для інших буде горе,

У лакея ж щастя у руці.

Мово рідна! Ох, які ж бо люди.

Серце в грудях болісно стиска,

Що тебе понівечили юди,

Ласого шукаючи шматка.

Мово рідна, ти – життя народу,

І культури рідної краса.

З–під меча недолюдка–заброди

Твоя сила знову воскреса.

Вірую, прийде твоє дозріння!

Вірую у долю твоїх днів!

Бо народ, що мав таке коріння,

Не зміліє в паводках віків!
                          Володимир  Гончаренко 

                                             Буду молитись!

Молитись буду, завжди, Боже,

У ясну днину й непогоду,

Щоб щастя дав ти гарне, гоже

Моєму рідному народу.

У мене серце не вороже –

Усім ти дай прекрасну вроду,

Та тільки скинь кайдани рабства

З мого одвічного народу.

Хай наша пісня чарівна

Над світом голосно луна.

   Володимир  Гончаренко