Володимир ГОНЧАРЕНКО ТРИМАЙТЕСЯ, ХТО ДУХОМ ЩЕ НЕ ВПАВ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ТРИМАЙТЕСЯ, ХТО ДУХОМ ЩЕ НЕ ВПАВ!

БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Я ненавиджу багачів орду.

Несуть вони неправду і біду.

На півдорозі, може, пропаду.

Та у прислужники до них я  не піду.

Нам не потрібна їхня маєта,

Примарна біля грошей суєта.

Нечесність і продажність, і злоба,

За кусень ласий вічна боротьба.

Вони нас ненавидять на Землі,

Хоч ми життя земного ковалі.

З душі у них не вичерпать багно:

Вони – не люди, знаєм це давно.

Вони – не люди. Звірі – ці круті.

Хоч наші душі й справді золоті,

Та як нам їх позбутися в житті,

Як з ними наші сходяться путі?

Земля одна. Та гірко жити знов,

Бо звірі ці останню п’ють з нас кров.

І ділять все на цій святій Землі,

Хоч ми на ній одвічні ковалі.

І знову з ними вічна боротьба.

Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”

Що з того толку, як не маєм права,

Бо в їх липких руках уся держава.

Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,

До Бога я пішов би на роботу.

Я б їхні душі швидко переплавив,

Й на праведні шляхи наставив.

Чи дорого це коштує Богам?

Про це дізнатись важко буде нам.

Бо Вищі там чаклують кожну мить,

Нам все життя доводиться ж терпіть.

Нам все життя доводиться чекать,

І бачити цю ненасину, підлу рать.

Де ж ви, найсправедливіші Боги,

Коли ж відкриєте нам щастя береги?

Нема землі, яка б нас берегла,

Яка б нам щастя й радість принесла.

Ми ж гнемося, бо треба жить сім’ї.

А їм нас нищить помагають холуї.

Народ, як рана. Знищений у прах.

Куркуль новітній бродить по полях.

Лікарні, школи, клуби втратило село,

Зникають села ­ ніби й не було.

Куркульська морда підло веселиться,

Бо хто посміє з ними зараз биться?

Через тарифи все панам віддай,

А сам хоч ляж та й тихо помирай.

Лише співай „Не вмерла Україна”,

Хоч з неї залишилась лиш руїна.