Володимир Гончаренко ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ ДЕВЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

Володимир Гончаренко
ДВІСТІ ДВАДЦЯТЬ  ДЕВЯТИЙ СНІП РУБАЇВ

17

Скільки мудрі не вчать, що мільйонів не тліть.

Та впусту ці слова. Можна лиш глитаїв пожаліть.

Роз’їдають, як міль, людство завидки й клята жадоба

І будують в душі повну  зради і підлості кліть.

18

Доки совість існує –

не втрачена правди основа.

Не даремно ж судили

на голову зрадників слова.

Хто нечесним родивсь,

той залишиться ним і до гроба.

Тож навіщо для людства

зітліла неправди полова?

19

О, небо! В тебе рівні всі: і чесні, і злодії,

І пияки, й розпусники, гультяї, й лиходії.

Так само, як і нас,  їх сонечком голубиш,

Лишаєш праведним лиш на сухар надії.

20

Не вам судить, що Бог нам з неба посилає,

Бо не від вашої хлібини чесну скибку крає.

Ви від жадоби крихти не дали нікому,

А живете ж ви тут не гірше, ніж у раї.